Прошу присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) - сержанту Оземблівському Владиславу Руслановичу, 22.01.1997 р.н.

Шановний Пане Президенте!
До Вас звертаються дружина, батьки, брат, друзі та побратими з проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові командиру 1 розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону військової частини А0284, сержанту Оземблівському Владиславу Руслановичу, 22.01.1997 року народження.
Владислав народився у смт. Турбів, Вінницької області, будучи юнаком пішов служити до армії, де отримав спеціальність механік-радіотелефоніст.
На початку повномаштабного вторгнення в березні 2022 року Владислав добровільно, без жодних роздумів та вагань став на захист нашої держави та народу України та був зарахований до військової частини А7296, де проходив службу до 25 квітня 2022 року, з квітня проходив службу у військовій частині А4247.
З 01 листопада 2022 року по 01 грудня 2022 року боронив територіальну цілісність нашої Батьківщини в східній частині Донецького операційного району н.п. Бахмут.
З 01 травня 2023 року по 06 липня 2023 року боронив територіальну цілісність поблизу Часового Яру, Донецької області.
Владислав сумлінно віддавався службі, постійно навчався новому та вдосконалював свої навички. Не дивлячись на молодий вік Владислав користувався повагою серед побратимів, був людиною честі, ніколи не покидав побратимів в біді. Він був дуже світлою людиною, вірив у перемогу та краще майбутнє України та українців і робив усе для цього.
У жовтні 2023 року був переведений з 243 окремої бригади Сил територіальної оборони м. Києва до 80 окремої десантно-штурмової бригади (військова частина А0284) у складі якої брав участь у запеклих боях поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району.
31 січня 2024 року пішовши вдвох з побратимом на завдання хлопці потрапили під сильний обстріл, де віддавши свій останній обов'язок Батьківщині Владислав загинув від множинних вибухово-осколкових поранень.
22 січня 2024 року Владиславу виповнилось 27 років, все життя в нього було попереду. Він дуже любив життя, мав багато планів та мрій, які так і не встиг втілити, дуже мріяв про донечку, хотів будувати своє життя в Україні. На питання що спонукало його стати на захист Батьківщини він мужньо відповідав, що не буде ховатися, він там заради нас всіх, заради майбутнього дітей, яких в нього тепер ніколи не буде.
Зважаючи на те з якою відданістю він став на захист суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, з якою відданістю він пішов захищати народ України і кожного українця, поклавши за це своє життя в такому ранньому віці, прошу Вас вшанувати пам'ять Героя, справжнього сина своєї Батьківщини і присвоїти Оземблівському Владиславу Руслановичу, 22.01.1997 р.н. почесне звання Героя України (посмертно).
Владислав віддав свій обов'язок державі то ж нехай і держава віддасть свій обов'язок і честь полеглому воїну.
Завдяки нашим Захисникам живе Україна і живемо ми!