Шановний пане Президенте! Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) моєму батькові — військовослужбовцю в/ч А 4355, 77-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ Збройних сил України, солдату Ярових Костянтину Вікторовичу 11.02.1975 р. н., який загинув 11.06.2024 р. під час виконання бойового завдання біля села Берестове Куп’янського району Харківської області, захищаючи цілісність і суверенітет України.

Мій батько, Ярових Костянтин Вікторович, народився 11 лютого 1975 року в Києві, але все своє життя він прожив у Чернігові, який любив усім серцем. Тут він закінчив школу №1, потім опанував спеціальність «менеджер виробничої сфери» у Чернігівському інституті економіки та управління.

У 14 років він почав працювати на міському підприємстві «Чексіл», де вже у 25 років став начальником цеху. Після цього продовжив трудову діяльність на інших підприємствах рідного міста: «Хімтекстильмаш», «Вена», «Євробудпостач». Усюди показував себе відповідальним та ініціативним, упроваджував нові ідеї та проекти. Із 2011 року розпочав підприємницьку діяльність, очолював фірму «Будівель». Займався утепленням та декоруванням фасадів, розробкою та облаштуванням ландшафту.

У Чернігові мій батько зустрівся зі своєю дружиною Людмилою. Разом вони прожили 21 рік і виховали трьох синів — Владислава, Кирила та Гліба.

На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року Костянтин, як волонтер, допомагав літнім людям. Під обстрілами у блокадному Чернігові їздив на велосипеді містом та розвозив продукти, стояв у чергах за ліками, допомагав людям поважного віку готувати їжу, робив їм уколи, прибирав у кімнатах.

Через місяць після початку повномасштабної війни він з допомогою волонтерів вивіз своїх дітей та дружину з блокадного Чернігова у безпечне місце. Мій батько мав законне право виїхати за кордон, бо я – людина з інвалідністю, і він міг, як супроводжуючий, поїхати разом з нами. Але він залишився, щоб захищати рідний Чернігів та допомагати нужденним.

Восени 2022 року Ярових Костянтин, незважаючи на те, що ніколи не служив в армії, бо мав медичні протипоказання, добровільно пішов до військкомату та долучився до лав Збройних сил України.
Майже 2 роки він захищав рідну Батьківщину, виконував усі накази командування, героїчно та віддано до останнього дня життя захищав українців від країни-агресора. Отримав поранення під Бахмутом, потім виконував свій обов’язок із захисту країни на Харківщині.

11 червня 2024 року поблизу села Берестове Куп’янського району Харківської області кулеметник Ярових Костянтин Вікторович загинув під час виконання бойового завдання, при безпосередній участі у бойових діях та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації. Мій батько помер від вибухової хвилі під час артилерійського обстрілу.

Ми з мамою та братами, уся наша родина, друзі і побратими просимо розглянути петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) Ярових Костянтину Вікторовичу.