Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) - сержанту Оземблівському Владиславу Руслановичу, 22.01.1997 р.н., який загинув 31.01.2024 р.

Шановний Пане Президенте!
До Вас звертаються дружина, батьки, друзі та побратими з проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) командиру 1 розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону 80 окремої десантно-штурмової бригади сержанту Оземблівському Владиславу Руслановичу, 22.01.1997 року народження.
Владислав народився у смт. Турбів, Вінницької області, будучи юнаком пішов служити до армії, де отримав спеціальність механік-радіотелефоніст.
На початку повномаштабного вторгнення в березні 2022 року Владислав добровільно, без жодних роздумів та вагань став на захист нашої держави та народу України та був зарахований до 243 окремого батальйону сил Територіальної оборони ЗСУ м. Києва.
З початку повномаштабного вторгнення Владислав брав участь у найзапекліших боях в районах населеного пункту Кліщіївка, Часів Яр та східній частині операційного пункту Бахмут. Владислав проявляв себе як мужній воїн, він ніколи не ховався, йшов у бій з честю.
Він віддавався службі, постійно вдосконалював свої навички, їздив на навчання, навчався в досвідчених побратимів. В своєму молодому віці Владислав користувався повагою серед побратимів, був людиною честі, ніколи не покидав побратимів в біді. Був дуже світлою людиною, вірив у краще майбутнє України та українців і робив усе для цього.
У жовтні 2023 року був переведений з 243 окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ м. Києва до 80 окремої десантно-штурмової бригади у складі якої брав участь у запеклих боях поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району.
31 січня 2024 року пішовши вдвох з побратимом на завдання хлопці потрапили під сильний обстріл, де віддавши свій останній обов'язок Батьківщині Владислав загинув від множинних вибухово-осколкових поранень.
22 січня 2024 року Владиславу тільки виповнилось 27 років, все життя в нього було попереду. Він дуже любив життя, мав багато планів та мрій, які так і не встиг втілити, дуже мріяв про донечку, хотів будувати своє життя в Україні. На питання що спонукало його стати на захист Батьківщини він мужньо відповідав, що не буде ховатися, він там заради нас всіх, заради майбутнього дітей, яких в нього тепер ніколи не буде.
Зважаючи на те з якою відданістю він став на захист суверенітету та територіальної цілісності нашої держави, з якою відданістю він пішов захищати народ України і кожного українця, поклавши за це своє життя в такому ранньому віці, прошу Вас вшанувати пам'ять Героя, справжнього сина своєї Батьківщини і присвоїти Оземблівському Владиславу Руслановичу, 22.01.1997 р.н. почесне звання Героя України (посмертно).
Владислав віддав свій обов'язок державі то ж нехай і держава віддасть свій обов'язок і честь полеглому воїну.
Завдяки нашим Захисникам живе Україна і живемо ми!