Шановний пане Президенте!
Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України, моєму сину, молодшому сержанту, командиру взводу 2-го десантно-штурмового батальйону 95 окремої десантно-штурмової бригади Прядці Сергію Вікторовичу 16 січня 1999 року народження, уродженцю села Андріївка Прилуцького району Чернігівської області.
Після закінчення школи Сергій вступив до Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, який закінчив у 2017 році, а згодом працював у Київському ДПО слюсарем. У 2019 році пішов на строкову службу до Збройних сил України. Він свято вірив у перемогу України та вважав своїм обов’язком стати на захист кордонів нашої країни, тому 30 серпня 2019 року підписав контракт з 95-ою оДШБ в/ч 0281.
З жовтня 2021 року брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, де згодом перебував на посаді командира зенітно-ракетного взводу.
Із честю і гідністю разом з побратимами боронив цілісність нашої держави на Донецькому та Харківському напрямках.
Сергій загинув 23 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Терни Лиманського району Донецької області. До останнього подиху він був вірним сином України. Його самовідданість Батьківщині та мужність стала прикладом для всіх рідних, друзів та знайомих.
За оборону держави його було відзначено такими нагородами:
-орденом “ За мужність” III ступеня;
-медаллю “Захиснику України”;
-відзнакою МОУ “Хрест пошани”;
-відзнакою командира оперативно-тактичного угрупування “Лиман”;
-нагрудними знаками “Знак пошани” та “Хрест відваги”(посмертно).
Зі слів його побратимів, Сергій був відповідальним та завзятим командиром, всіма силами старався зберегти їх життя та здоров’я. Він завжди приходив на допомогу не тільки словом, а й ділом. Він назавжди залишиться прикладом непоборної сміливості,взірцем мудрості та професіоналізму. Сергій міг надихнути перед важким завданням та показати власним прикладом, як треба битися, незважаючи ні на що, битися до останнього.
Постійно перебуваючи у зонах активних бойових дій не тільки не падав духом,а й знаходив сили підтримувати побратимів. Його позитив міг підняти дух людині, яка вже втратила віру. Мав позивний “КУПОЛ”. Сергій був люблячим сином та братом, найкращим другом та товаришем. Він здобув шану і повагу серед родини, друзів, товаришів та односельльчан. Він віддав своє життя за краще майбутнє для усіх нас,на жаль, пожертвувавши своїм світлим майбутнім, яке було сповнене мріями та планами. Його відданість є яскравим прикладом служіння Україні і заслуговує на найвищу державну відзнаку. Його втрата залишила рану в серцях тих, хто хоч трохи його знав.
Зважаючи на вищесказане, прошу Вас, шановний Президенте, надати Прядці Сергію Вікторовичу звання Героя України( посмертно) як визнання його значного внеску у боротьбу за свободу і незалежність нашої держави.