Присвоїти Звання Героя України (посмертно) Хороброму захиснику нашої Батьківщини Військовослужбовцю ЗСУ Зурабу Яшвілі.

Шановний пане президент просим вас присвоїти Звання Героя України (посмертно) Хороброму захиснику нашої Батьківщини Військовослужбовцю ЗСУ Зурабу Яшвілі.
Зураб Яшвілі ще молодим хлопцем захищав від московітського вторгнення свою рідну Грузію. В 1992 - 1993 роках воював з російськими загарбниками в Абхазії. В тому ж 1993 році, втративши домівку, роботу і все звичне життя, з дружиною та маленьким сином емігрував до України.
В Україні в Зураба народились ще два сини.
На початок війни в 2014 році Зураб так і не зміг отримати громадянства України. Але це не завадило йому стати на захист України, якій він завжди був дуже вдячний за наданий прихисток, і яку вважав своєю другою Батьківщиною.
З середини квітня 2014 року Зураб Яшвілі, разом з іншими добровольцями, з першого дня існування формував добровольчий батальйон «Донбас». Мав позивний «Захар». Маючи за плечима досвід війни з росією, відмінний вишкіл воїна – розвідника, неймовірну мужність, витримку і розсудливість, Зураб згуртував навколо себе недосвідчених, але вмотивованих людей. Керував в новоствореному батальйоні підготовкою бійців, опікувався організацією захисту пунктів дислокації батальйону.
Коли в двадцятих числах квітня 2014 року російська спецура разом з місцевими сепаратистами почали реалізовувати в Покровську (тоді ще «Красноармійськ») Слов’янський сценарій захоплення ще одного Українського міста, і поставили на в’їзді в Красноармійськ з боку Дніпра блокпост з прапорами росії та днр, Зураб провів розвідку діяльності цього блокпост. Розробив та підготовив операцію по його ліквідації. Сам цю операцію очолив та блискуче провів з добровольцями батальйону «Донбас». В результаті був знищений блокпост, транспорт загарбників, а самі загарбники захоплені та передані СБУ. Ця операція тривала лічені хвилини. Тоді інформація про Українських «чорних чоловічків», які наваляли московським «зеленим чоловічкам», розлетілась Україною і стала потужною мотивацією для тисяч Українців, які масово почали йти в Добробати та всіляко допомагати їх створенню. Ця операція, проведена Зурабом Яшвілі, вселила віру в Українців, що ми можемо успішно давати відсіч ворогу. А вороги більше не посміли здійснити жодної спроби знову захопити Красноармійськ.
В 2017 році Зураб Яшвілі добровільно пішов на службу по контракту в 93тю бригаду «Холодний Яр» (в/ч А1302), в якій прослужив три роки. Увесь цей період він брав участь в бойових діях в Донецькій області командиром 3го відділення протитанкового взводу 2го механізованого батальйону. Не дивлячись на отриману важку контузію влітку 2019 року, він все одно закінчив контракт і звільнився в 2020 році.
Вранці 24 лютого 2022 року Зураб Яшвілі знову пішов добровольцем в 93тю бригаду. З перших днів повномасштабного вторгнення і безперервно, аж до лютого 2023 року, разом з підрозділом у важких боях він відбивав атаки ворога на Сумщині, Харківщині та Донеччині.
На початку 2023 року здоров’я Зураба значно погіршилось. Почастішали судомні напади з втратою свідомості – наслідок чисельних контузій.
Звільнившись в лютому 2023 року з лав ЗСУ, і підлікувавшись, вже в вересні 2023 року Зураб знову повернувся на війну. Цього разу на посаду командира взводу в/ч А4002.
В порядку ротації заходив на позиції зі своїм підрозділом в Серебрянському лісі. А при виході з нуля проводив вишкіл для бійців.
В цих надважких навіть для молодих бійців умовах здоров’я Зураба знову почало стрімко погіршуватись. Маючи можливість в будь-який момент звільнитись з лав ЗСУ як іноземець, Зураб продовжував не просто служити, а постійно виходити на нуль і брати активну участь в бойових діях як боєць і командир. На всі вмовляння рідних та друзів звільнитись, або хоча б перестати виходити на позиції, він відповідав одне: «Хлопцям важко без мене в бою. Я маю бути з ними. Ворог ще не переможений.»
12 червня 2024 року, у віці 58 років, під час бою Зураб був важко поранений. З переломаним хребтом він боровся за життя ще цілий місяць. 14 липня 2024 року Зураба не стало.
Зураб – ЛЮДИНА з усіх великих літер і воїн до мозку кісток. Неймовірно добрий та позитивний до рідних, знайомих і незнайомих людей. І непримиримий до ворогів України до останнього подиху. В будь-якому підрозділі, де б не перебував, він бетонував цей підрозділ. Навчав, заспокоював, мотивував, надихав, підтримував бійців словом і своїм ділом.
Проживши 31 рік в Україні він та його родина так і не отримали від держави ні громадянства, ні соціального захисту.
Але при першій же загрозі Зураб став на захист землі, яка дала йому можливість жити та працювати. Не ставлячи питань «А за кого я маю воювати?».
Маючи можливість в будь який момент припинити воювати і повернутись до мирного життя, Зураб Яшвілі віддав себе Україні всього, без залишку. Забезпечивши тим самим можливість іншим людям жити тим самим мирним життям, від якого він добровільно відмовився.

Справжній герой який заслуговує на найвищу державну нагороду Герой України (посмертно)
Слава Герою України!
Слава Україні!!