Присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату Сімчуку Анатолію Олександровичу.

Пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти найвищу державну нагороду Звання Героя України (посмертно) моєму брату відважному захиснику нашої Батьківщини військовослужбовцю ЗСУ 80 ОДШБ командиру 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону в/ч А0284 старшому солдату Сімчуку Анатолію Олександровичу 03.12.1995 р.н. жителю села Старий Почаїв, Кременецького району, Тернопільської області, у якого залишилась 8-річна донечка, мама, сестри та батько, який теж стоїть на обороні нашої Держави.
Свій військовий шлях він розпочав ще з січня 2023 року помічником гранатометника у Запорізькій області, де при підготовці бойових виходів солдат Сімчук А.О. позивний «Тосік» здобув новий фах мінометника та позаштатного сапера. Під час виконання бойових завдань завжди якісно виконував поставлені задачі та накази командування. Після кількох місяців перебування безпосередньо на «0» солдат Анатолій Сімчук отримав звання «Старший солдат» та посаду командира відділення в/ч А0284. Був заслужено нагороджений нагрудним знаком «Шлях Честі» за високі показники у службі та збереження здоров’я та життя військовослужбовців, медаллю «За хоробрість у бою», а також Подякою (за Честь, Відповідальність, Професіоналізм).

Мій брат разом з побратимами здійснював штурми у Запорізькій області (околиці с. Вербове), а також певний період тримав оборону у Донецькій області на Мар’їнському напрямку (м. Красногорівка). Пізніше його десантно-штурмове відділення отримало наказ про спецоперацію на території рф Курської області. 30 серпня 2024 року біля н.п. Черкаське Порічне Суджанського району старший солдат Сімчук «Тосік» Анатолій під час ворожого артобстрілу отримав травми не сумісні із життям.

Зі слів побратимів – наш Тосік став Елітою та взірцем для багатьох новобранців. Коли прибували «новачки», Толік старався їх навчити того, що вмів сам, адже скільки штурмів він пройшов, скільки раз дивися смерті в очі, проте не боявся та не кидав своїх, він хотів свій досвід передати новобранцям, аби ті якомога довше залишалися живі. Після поранень, контузій – Тосік не чекав на повне одужання та скоріше повертався до своїх хлопців, адже завжди переживав за них. Він був мужнім та відважним воїном, з його вуст завжди звучало «Ніхто крім нас», користувався авторитетом та повагою у побратимів, поруч із ним вони були завжди зарядженні бойовим духом та відчували себе в безпеці під час виконання бойових завдань.
Надзвичайно щирий, люблячий, справедливий і незамінний тато, син, брат та побратим.

СІМЧУК АНАТОЛІЙ – У ВІЧНОМУ СТРОЮ та НАЗАВЖДИ В НАШОМУ СЕРЦІ!

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА НАШИМ ЗАХИСНИКАМ!