Шановний пане Президенте України, Звертаюсь з глибоким проханням про посмертне присвоєння державної нагороди Розенку Віталію Миколайовичу за його незламну відданість Україні, мужність та самопожертву, які він проявив у боротьбі за свободу нашої країни. Віталій народився у Львові, а пізніше разом із родиною переїхав до Дрогобича. Він навчався у школах №4 та №14, після чого закінчив юридичний факультет Львівського державного університету внутрішніх справ. Свою кар’єру Віталій присвятив службі в міліції в Дрогобичі, завжди прагнучи захищати правопорядок та людей навколо себе. У січні 2024 року, у віці 45 років, він, не вагаючись, долучився до лав 67-го батальйону територіальної оборони Дрогобича, щоб захищати країну під час військової агресії. Його служба на Харківщині, у селі Піщане, була лише початком його важливого шляху захисника. Згодом він був переведений до 63-го окремого батальйону Червоноградського округу, де віддав своє життя у селі Кияниця, Сумської області, під час запеклого бою за незалежність України 9 серпня 2024 року. Віталій завжди був чоловіком із великим серцем — він вірив у силу добра, справедливість та нашу спільну перемогу. Він віддав своє життя не лише за свою Батьківщину, а й за кожного з нас, за наше мирне майбутнє, за свободу людей, яких любив і захищав. Його самопожертва — це невимовна втрата, але водночас безсмертний символ відваги та вірності ідеалам, за які він стояв до останнього подиху. Віталій залишив після себе доньку, заради якої він виконував свій обов’язок перед державою. Його пам’ятають як люблячого батька, людину з великою душею, яка ніколи не ховала своїх почуттів і завжди з відкритим серцем йшла назустріч труднощам. Його ніколи не злякають ані ворог, ані загроза — Віталій був безстрашним воїном, справжнім захисником. Уклін і шана Герою. Він віддав своє життя за людей і за Україну. Вічна пам’ять люблячому батькові і безстрашному воїну. Слава Україні!