Присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю НГУ полку «АЗОВ» старшому лейтенанту СТЕПАНЧУКУ ІВАНУ ВАСИЛЬОВИЧУ

Шановний Пане Президент!
Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю НГУ полку «АЗОВ» СТЕПАНЧУКУ ІВАНУ ВАСИЛЬОВИЧУ.

Старший лейтенант СТЕПАНЧУК ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ - справедливий, розумний, відданий, хоробрий, сильний, добрий, надійний… Це лише мінімум якостей, якими можна описати, якою він був людиною. Був…. Ключове слово, на жаль… Його життя обірвалось у тому проклятому Серебрянському лісі, де він мужньо і до останнього захищав нашу державу від загарбницьких лап ворога…
31 рік… Ось скільки йому залишилось назавжди. А ще все життя було попереду, були свої мрії, плани, цілі…

Народився Іван на Житомирщині. В рідному селі ходив у школу, яку закінчив у 2009 році. Далі вибором став Житомирський державний технологічний університет. В 2011 році вступив на військову підготовку при Житомирському військовому інституті ім. С.П. Корольова НАУ, де отримав військове звання молодший лейтенант запасу.

Після навчання проживав і працював у столиці. Був справжнім господарем: вмів тримати молотка в руках, руки не боявся замастити тяжкою і брудною працею, завжди приходив на допомогу. Часто приїздив до рідного села. Іван був мисливцем, рибалкою, займався озелененням.

Іван ніколи не жалівся на життя, якби складно не було в якісь певні моменти. На запитання «як у тебе справи?» завжди відповідав «краще всіх!». Він жив життя, просто жив… Але настало 24.02.2022….

В цей день зранку він уже мчав до рідного села, і в цей же день був під районним військовим комісаріатом. Піти захищати свою країну - це було свідоме рішення, як громадянина держави так і як справжнього чоловіка.

Із початку війни був призваний до Збройних Сил України на посаду керівника автомобільної служби батальйону в/ч А7088.
Із січня 2023 року був призначений командиром розвідувального взводу механізованого батальйону в/ч А4722.
А вже у червні 2023 року згідно розпорядження був переведений до Національної Гвардії України, військова частина 3057 до полку «АЗОВ». Саме в цих військах він прагнув бути. На запитання «для чого це все?» він говорив: «бо я люблю Україну!». Був призначений командиром мінометного взводу. Він був тим офіцером, який казав «за мною!» і не боявся іти вперед.

Але страшна дата випала на його долю. 28 листопада 2023 рік… Під час виконання бойових завдань із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації, внаслідок гранатометного обстрілу позицій, отримав множинні осколкові поранення, через які загинув… Загинув на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Діброва, Сєвєродонецького району, Луганської області. У період дії воєнного стану, будучи вірним військовій присязі, виявивши стійкість та мужність у бою за суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України.

Іван загинув… Пекучий біль втрати назавжди у наших серцях. Страшна війна забрала люблячого батька у сина, коханого чоловіка у дружини, гарного сина у вбитих горем батьків, чудового брата, улюбленого «кума» та хрещеного у дітей, вірного друга, і просто чудову людину у рідних та близьких.

«Іван Васильович дуже любив Україну, свою родину. Цей молодий хлопець завжди був взірцем чесності, сміливості, відданості своїй справі. ІВАН був вогником від якого запалювалися люди, які з ним працювали і просто люди, які його знали. Йому було важко сприймати, що ворог вбиває українців незалежно чи то діти, чи жінки, чи то пенсіонери... Він з першого дня війни хотів, рвався на передову. Він смілива людина, він герой свого часу. Я пишаюся тим, що знав, що служив, що товаришував з такою людиною. Іван на протязі певного часу був моєю родиною, та на все моє життя залишився моїм другом. Героям Слава!!!» - слова одного із побратимів Вані.

Згідно службової характеристики за своїми професійними, морально-діловими якостями та рівнем фізичної підготовки старший лейтенант Степанчук Іван Васильович займаній посаді відповідав.

Після загибелі нагороджений:
- державним орденом «За мужність» ІІІ ступеня» (посмертно);
- почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест»;
- медаллю «За жертовність і любов до України» від Православної Церкви України.

Він був дуже добрим і щирим, завжди піклувався про оточуючих його людей. В одну мить ми втратили надійну опору, силу та міць нашої сім'ї. Все тепер затихло - війна відібрала й зруйнувала нашу радість і щастя…

Прошу вшанувати пам'ять мого чоловіка ІВАНА, який віддав за свободу і незалежність України найцінніше – своє життя!

Слава Україні! Героям Слава!