Присвоєння звання Герой України молодшому сержанту Тенетник Івану Миколайовичу (посмертно) - позивний «Тенет»

Шановний пане президенте!
Прошу присвоїти звання Герой України (посмертно) молодшому сержанту Тенетник Івану Миколайовичу (позивний «Тенет»), 1998 р.н.
Загинув 14 травня 2024 р. поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського р-ну Донецької обл. під час виконання бойового завдання, рятуючи побратима.
Ставши на захист Батьківщини весною 2022 року, пройшов шлях від добровольця до Командира відділення снайперів взводу снайперів військової частини А 4574 (спеціалізований батальйон «OPFOR» ).
Народився 7 липня 1998 р. в с.Курінь на Чернігівщині. Був життєрадісним та енергійним юнаком, сповненим амбіцій та планів на майбутнє. В перший день повномасштабного вторгнення полишив роботу та всі плани, повернувся до села та став на його захист в складі ТРО. Цього йому було не достатньо, адже в 23 роки вважав своїм обов’язком стати на захист Батьківщини в складі ЗСУ та долати ворога безпосередньо на полі бою (хоча бажання мав ще з 2014, але на той час мав лише 16 років). Отримавши 3 відмови в військкоматі м. Бахмач (за місцем проживання), звернувся добровольцем в Ніжинським РТЦК та 07 квітня 2022 р. вступив до лав ЗСУ.
В складі 30-го Ніжинського стрілецького батальйоу служив в групі швидкого реагування на Сумщині (с. Штепівка, Лебединський р-н). Основними завданнями групи були вогнева підтримка, збиття ворожих шахедів та робота з ДРГ. Іван уже тоді займав позицію кулеметника. Зарекомендував себе як вмотивований та вправний хлопець, що май бажання стати справжнім воїном, був спраглим до розвитку та знань. Тому під час проходження навчань в грудні 2022 р. був відібраний для подальшої служби в 214-му спеціалізованому батальйоні «OPFOR».
Після завершення спеціальної військової підготовки уже в складі 214-го батальйону перекинутий поблизу нас. пункту Дружківка (Донецька обл,). Відтоді Донеччина стає основним місцем несення військової служби Івана. Демонстрував гарну військову підготовку, стрілецькі здібності, неодноразово збивав ворожі дрони з автомата, рятуючи та прикриваючи позиції від ворожої розвідки. Тому Івана було зараховано до взводу снайперів 214 ОСпБ «OPFOR». В його складі продовжував виконувати не лише снайперські завдання, а і штурмові операції та захоплення позицій ворога.
Постійно прагнув до самовдосконалення та розвитку, і не лише в снайперській справі, проходив саперські та медичні навчання... Будучи в і так в «не легких умовах» займався тренуваннями, бігом, читав військову літературу та тримав всіх побратимів в тонусі, мотивуючи своїм прикладом. Під час одного з навчань був відзначений особливою та рідкісною відзнакою снайперів частини, якою дуже пишався.
Брав участь у боях на найгарячіших напрямках фронту поблизу нас. пунктів Бахмут та Авдіївка... За 2 роки служби отримав 4 нагороди, серед них 2 почесні нагрудні відзнаки «Золотий Хрест» та «Золотий Хрест.Гілка Дубового листя». Зі слів побратимів був «вмілим снайпером, мав великі плани та вірив у свою справу. Був надійним товаришем та вірним побратимом, з яким було за честь йти разом на позицію. Неодноразово проявив себе справжнім воїном та Героєм в боях.. таких воїнів дуже мало і більше не буде!!!»
7 березня 2023 року отримав вогнепальне осколкове поранення правої верхньої кінцівки в ході виконання службових обов’язків, в р-ні Оріхово-Василівки, внаслідок ворожого обстрілу. Але швидко відновився та продовжив захищати Батьківщину.
06.01.2024 р. – був призначений на посаду Командира відділення снайперів взводу снайперів військової частини А 4574.
Постійно займався військовою підготовкою побратимів та новоприбулих бійців, міг би стати чудовим інструктором. Але мав іншу мету - хотів знищити окупантів та продовжити життя в вільній Україні. Він так і не полишав свою дитячу мрію про власну ферму та обробіток землі в рідній вільній Україні. Постійно про це говорив, вірив та планував зайнятись фермерством після закінчення війни.
Загинув 14 травня 2024 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, рятуючи свого побратима, внаслідок мінометного обстрілу ворогом. На момент загибелі мав 25 років.

Гадаю, що мій брат для кожного має бути прикладом не лише Героїзму та Патріотизму, а і цілеспрямованої та постійної роботи над собою. Не зважаючи на відмови, з перших днів, вперто шукав способів стати на захист держави та потрапити до лав ЗСУ. Був амбіційним, ніколи не здавався, навчався та врешті за 2 роки став професіоналом в своїй справі. Завжди лишався на позитиві, вірив у світле майбутнє для себе та нашої країни та, як ніхто, заслуговував на нього!!!