Присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю 95 ОДШБ Сергієнку Вадиму Андрійовичу 1981 р.н.

Шановний пане Президенте, прошу розглянути петицію щодо присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю, СТРІЛЬЦЮ – ЗЕНІТНИКУ ЗЕНІТНОГО РАКЕТНОГО ВЗВОДУ 2 ДЕСАНТНО- ШТУРМОВОГО БАТАЛЬЙОНУ військової частини А0281 в складі 95 ОДШБ СЕРГІЄНКУ ВАДИМУ АНДРІЙОВИЧУ, який героїчно загинув 07 вересня 2024 року виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Камишівка, Суджанського р-ну, Курської обл., російської федерації.

Пане Президенте, кажуть, що Герої не вмирають, але це не так. Я зрозуміла це в ту мить, коли зайшла до моргу й почула слова: «Чи ви готові?» Моє тіло оніміло, я зрозуміла – це він, наш Вадим, мій коханий чоловік і найкращий батько. Його обличчя було понівечене уламками ворожого КАБа, який відібрав у нього життєрадісний сміх, блиск очей і добре серцею

Вадим завжди обіцяв повернутися – і повернувся Героєм.

Військову службу було розпочато з навчального курсу підготовки у Великобританії потім весь період служби на «0». Нам залишалося лише чекати Вадимових дзвінків.
Дзвінок з н.п. Синівка.
Дзвінок з міста Торецьк.
Дзвінок з н.п. Терни.
Дзвінок зі Слов’янська.
Дзвінок з н.п. Зарічне.
Дзвінок із Курської області був останній...

Наш Герой, був як першокласним стрільцем – зенітником Зенітно Ракетного Взводу так і звичайним піхотинцем. Серед побратимів його знали за позивним «Приват». Кожен наступний штурм – хвилювання за його життя, кожна година – його героїчні вчинки. Збираючи спогади побратимів, я почула десятки історій, які показали, наскільки сильною була їхня братерська єдність, в них була своя маленька сім`я.

Робив із неможливого можливе. У населеному пункті Терни, залишившись один, сам декілька днів утримував позицію, бо всі інші були поранені. Як би не було важко. Він не відступав, не здався. Герой витягнув багатьох побратимів із пекла бою, врятувавши не одне життя.

Неможливо перерахувати всі поранення, які він отримав за час боротьби з ворогом.

Весною 2023 р., у складі МВГ, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зарічне Донецької області, підрозділ потрапив під сильний обстріл, у результаті якого всі отримали поранення. Попри власні травми, незважаючи на біль, Вадим зміг надати допомогу кожному і відвести їх до найближчого пункту медичної допомоги.

У червні 2024 року в Торецьку він помітив наближення ворога, вчасно сповістив підрозділ, що допомогло успішно відбити напад, за що був відзначений.

Пізніше Вадима направили до Курської області, де, прикриваючи підрозділ від ворожої авіації та дронів, він успішно виконав бойове завдання і 07 вересня 2024 року віддав своє життя. Він хотів щасливе майбутнє, але втратив все за одну мить захищаючи нас.

Я, Сергієнко Катерина, звертаюся до Вас із проханням присвоїти моєму чоловіку Вадиму Сергієнку за його героїчнi вчинки , мужність, відвагу та вірність Батьківщині почесне звання Герой України (посмертно). Наші нащадки мають знати про Героя з позивним «Приват». Прошу Вас вшанувати його пам'ять і закарбувати його ім’я.

Вічна слава тим, хто поклав свої голови за нашу Батьківщину