Про присвоєння звання Героя України Сергію Володимировичу Артишуку (посмертно) - про відданість, яка надихає і бореться за нас

Шановний Володимире Олександровичу,

Ми, що підписалися нижче, звертаємося до Вас із проханням про присвоєння звання Героя України (посмертно) Сергію Володимировичу Артишуку за його життєвий шлях, присвячений служінню українському народові та його непохитну відданість Батьківщині.

Сергій Володимирович усе своє життя присвятив вихованню молодого покоління як вчитель історії, надихаючи учнів на любов до рідної країни, її культури та спадщини. Його уроки були закликом до патріотизму та гордості за свою землю і народ. Він став для своїх учнів прикладом любові до України.

Окрім своєї освітньої діяльності, Артишук Сергій завжди був активним громадянином, який завжди підтримував свою країну у важкі години. Він брав участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності, без роздумів стаючи на захист інтересів своєї країни та її народу. Його рішучість стала зразком громадянського обов’язку для всіх, хто його знав.

Коли в 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, Сергій Володимирович пішов добровольцем на фронт у перший же день, керуючись покликом серця, а не вимогами призову. Він служив бійцем у відділенні ударних безпілотних комплексів у 103-й окремій бригаді територіальної оборони імені Митрополита Андрея Шептицького, яка, хоча й створювалась як територіальна, була перекинута в зону активних бойових дій. Бригада брала участь у важливих операціях, включно з контрнаступом Збройних сил України на Харківщині у 2022 році, визволенням Лимана і Ямполя на Донеччині, а також боями в Курській області у 2024 році. Сергій віддано служив у цих боях, присвячуючи всі свої сили захисту України і свого народу. За майже 3 роки служби без демобілізації він захищав рідну землю з невичерпною вірою в майбутнє України.

На жаль, 4 листопада, поблизу населеного пункту Павлівка на Сумщині, Сергій Артишук героїчно загинув. Його смерть стала тяжкою втратою для всіх, хто його знав і хто надихався його відданістю.

Сергій Артишук народився у селі Топорів Львівської області 12 лютого 1973 року. Йому було 51 рік. У нього залишилися дружина та 3 синів. До початку війни він працював учителем історії України у Топорівкому ЗЗСО І-ІІІ ступенів, де залишив по собі світлу пам’ять у серцях учнів і колег. Школа, у якій він працював, попрощалася з ним символічним останнім дзвоником, що лунав у його честь на шкільному подвір’ї. Це стало даниною вдячності за його віддану працю та служіння Батьківщині.

Поховали Сергія Артишука на місцевому цвинтарі, де зібралися рідні, друзі, учні та побратими, щоб вшанувати пам’ять Героя.

Ми всі, хто підписався під цією петицією, вважаємо, що життя Сергія Володимировича — це
частина великого серця нашого народу. Його любов до України, його віра в її незалежність, його прагнення передати молодому поколінню відданість нашій землі залишили незабутній слід у наших душах. Навіть після трагічної втрати ми продовжуємо відчувати його присутність — у нашій вірі, наших діях, у любові до української культури, яку він так щиро втілював.

Ця петиція — це наше прагнення зберегти пам’ять про нього не тільки як про воїна, але і як про людину, яка стала для нас символом відданості і справжнього патріотизму. Ми хочемо, щоб його ім’я, визнане на рівні держави, залишилося в історії як нагадування про ту любов, яку він проніс через все своє життя, і про силу духу, яку він передав кожному з нас. Присвоєння йому звання Героя України — це не тільки наша вдячність, але й наш обов’язок зберегти його спадщину як приклад для майбутніх поколінь.

З повагою та проханням вшанувати пам’ять, від усіх, хто поділяє його ідеали та вірить у майбутнє України,