Присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) ЛИСЕЦЬКОМУ АНДРІЮ ЛЮБОМИРОВИЧУ (23.04.1970 р.н., позивний "Лис")

Від імені родини та побратимів звертаємося до Президента України, щиросердечно просимо визнати внесок та самопожертву капітана ЗСУ Лисецького Андрія Любомировича та присвоїти йому почесне звання Героя України (посмертно). Його мужність та вчинки слугуватимуть прикладом для наступних поколінь, а пам’ять буде жити вічно.

Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року мій батько, капітан Лисецький Андрій Любомирович, військовий пенсіонер, добровільно повернувся із резерву у 24 ОМБр ім. Короля Данила та відразу ж відбув у Луганську область, м. Попасна. Прибув на позицію як командир гранатометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.

Разом із побратимами захищав Батьківщину, незважаючи на численну перевагу ворога у техніці та піхоті під час наступальних дій, а також участі спецпризначенців рф, ефективно керував бойовим складом, вирівнював лінію фронту та безпосередньо брав участь у бойових зіткненнях. 06.03.2022 року був переведеним із ВОП «БРАВО» на ВОП «Сенатор» для підняття бойового духу солдат.

06.03.2022 року отримав важку контузію та поранення руки, які підлягали евакуації, але незважаючи на це залишився зі слова: «Хто тут буде замість мене?» Зі слів побратимів та очевидців, стан здоров’я Андрія Лисецького внаслідок отриманої контузії та травми був дуже важким.

07.03.2022 року відбулася остання телефонна розмова із дружиною та зв’язок був обірваний. Після чого мій батько отримав статус безвісти зниклого на довгі 2,5 роки. Опісля довгих пошуків та численних звернень нас повідомили про збіг ДНК із матір’ю та старшою донькою Андрія Лисецького.

07.03.2022 року мій батько, Лисецький Андрій Любомирович, загинув від осколкових поранень.

Зараз ми знаємо та усвідомлюємо, що це був свідомий вибір мого батька загинути як Герой за свою країну, її свободу та незалежність, свій народ та людей, свою сім’ю та близьких, свої моральні принципи та цінності, а ще через безмежну доброту, адже він дбав за кожну людину, за яку ніс відповідальність, до кінця!

У 2013 році брав участь у Революції гідності. Із 2014 по 2019 рік брав безпосередню участь в АТО та ООС в 3-му окремому мотопіхотному батальйоні «Воля» при 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила та в лінійному мотопіхотному батальйоні 24 бригади у званні капітана та командира роти, де захищав Маріуполь, Південне, Мар’їнку, Майорськ, Золоте 4, Новоселівку 2, Краматорськ, Попасну тощо, дивився в очі смерті, втрачав близьких побратимів та друзів, годував дітей та організовував для них концерти, евакуйовував населення та особовий склад, аби зберегти кожне життя. Двічі відмовився від звання майора.

Отримав наступні медалі: нагрудний знак «учасник АТО», відзнака президента України «За участь в антитерористичній операції», «З честю за волю 3 ОМПБ», нагрудний знак «Ветеран війни», нагрудний хрест «Воля» 3 ОМПБ 24 ОМБр ім. Короля Данила.

Вийшов на пенсію у 2019 році, після чого його не покидав посттравматичний стресовий розлад, який завжди був поруч із флешбеками, нав’язливими спогадами про участь у бойових діях, жахливими сновидіннями, самозвинуваченням та уникаючою поведінкою… Наша сім’я відчула на собі наслідки війни, які переслідували мого батька у снах та спогадах.

Лисецький Анрій Любомирович із почестями був похованим у Львівській області, Зимноводівській ОТГ, на Зимноводівському цвинтарі.

Прошу Вас увіковічнити пам’ять та честь капітана Лисецького Андрія Любомировича.

Герої не вмирають!
Слава Україні!
Героям слава!