Шановний пане президент Володимир Олександрович, прошу присвоїти звання почесного Героя України (посмертно) моєму чоловікові Хомику Віталію Михайловичу (позивний «Боксер») 29.07.1998р.н. , солдату Збройних Сил України, 117 окремої механізованої бригади.

Шановний пане президент Володимир Олександрович, прошу присвоїти звання почесного Героя України (посмертно) моєму чоловікові Хомику Віталію Михайловичу (позивний «Боксер») 29.07.1998р.н. , солдату Збройних Сил України, 117 окремої механізованої бригади.
Хомик Віталій Михайлович, народився 29.07.1998року в селі Зубів Міст, Львівського району, Кам‘янка - Бузька отг.
В багатодітній сім’ї,рано осиротів, в 7 років померла його мама. В 2004 році почав навчатись у ЗОШ 1-2 ступенів с. Зубів Міст. У 2013 році після закінчення 9-го класу, Віталій вступив в ВПУ71, м. Кам’янка - Бузька, за спеціальністю «тракторист машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник, водій автотранспортних засобів». У 2016 році закінчив навчання, після чого пішов працювати на підприємство ПП «Львів-ПАК», пізніше працював у агропромисловій компанії «Контінентал Фермерз Груп».
У 2019році Віталій створив сім’ю, мав плани на життя, мріяв про велике майбутнє. У 2020 році у подружжя народилася бажана донечка Іринка, але щасття в сім’ї було не довгим. Всі плани на життя зруйнувала війна.
В січні 2023 року був призваний до лав ЗСУ, пройшов 3-х місячне навчання, після чого був відправлений в зону бойових дій на Запорізький напрямок. Виконував бойові завдання на посаді «Командир транспортного відділення Зенітної Ракетно-Артилерійської Батареї».
У вересні 2023 року Віталій на 10 днів приїхав у відпустку. Він завжди був веселий, усміхнений, щирий, життєрадісний, сповнений планами на майбутнє. Після закінчення відпустки, повернувся на службу. У зв‘язку з важкою ситуацією на цьому напрямку хлопцям був потрібний автомобіль, спільними зусиллями небайдужих людей вдалося придбати авто. 6 листопада 2023 року Віталій приїхав додому по автомобль і це була його остання зустріч з сім’єю і рідними. Ця зустріч була дуже важкою, ніби відчувалося що більше не зустрінемось.
5 січня 2024 року, в той день, коли ми готувалися до другого святого вечора, Віталій з побратимами готувався до свого останнього бою. Їхнє БМП яке їхало на чергове завдання було підбите ворожою ракетою. Всі хто був в ньому загинули.
Загинув Віталій 06.01.2024 року в населеному пункті Роботине, Оріхівський район, Запорізької області.
Поховали героя за місяць після загибелі в рідному селі Зубів Міст, з усіма військовими почестями. У спомин про загиблого встановлено меморіальну дошку на Алеї Героїв у місті Кам’янка - Бузька.
Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся наших сердець.
Віталій Хомик був щирим, небайдужим, веселим, чесним, готовим підтримати у будь якій ситуації, він був готовий любити увесь світ.
Навіть погода у дні поховання зустрічала Героя дощем...плакало небо....
Він загинув як Герой, до останньої миті виконуючи свій військовий обов’язок на передовій.
Рідна українська земля прийняла його у свої обійми, щоб навіки зберегти пам’ять про гідного сина.

А він лежав...
Він не хотів собі тієї слави.
Вже дух його у небесах витав,
А тіло на колінах зустрічали...
А він лежав - красивий, молодий
Герой! Якому б жити ще і жити...
Для нього відгримів останній бій,
Він їде до домівки, щоб спочити...
Живий ланцюг і прапорів стіна,
В останню путь героя проводжають.
Будь проклята росія і війна!
Війна, де хлопці молоді вмирають!
Осиротіла ще одна сім'я,
Війна забрала сина України.
Плита холодна, фото та ім'я -
Це все, що залишились у родини...
Сьогодні в Україні всюди плач,
На цвинтарях щодня ростуть могили.
Солдатські сльози і слова -" Пробач...
Ми помстимося тим, що тебе вбили! "
Заплаче небо і дощем впаде
На землю, що героя прихистила.
Він вже додому більше не прийде,
Бо замість ніг тепер у нього крила...