Шановний Пане Президенте! Звертаюсь до Вас із проханням присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові та батькові двох синів, старшому солдатові Мамедову Руслану Ельшадовичу, 18.12.1983 р.н., 115-ї механізованої бригади старшому механіку-водію 1 механізованого відділення, 2 механізованого взводу, 2 механізованої роти, 3 механізованого батальйону військової частини А4053 Збройних Сил України.
Руслан родом із Черкас. Не маючи військової підготовки пішов до військомату та призвався до служби у лави ЗСУ. Проходив навчання на Чернігівщині, багато чому навчався і не пошкодував про свій вчинок, потім на Дніпропетровщині пройшов підготовку по керуванню БМП і став старшим водієм-механіком. З побратимами перебував у Лимані, звідки і виїздив на завдання. Під час останнього виїзду допомагав витягувати побратима, але сам не повернувся. За час служби зі слів побратимів проявив себе хорошим та надійним товаришем.
На привеликий жаль 24.09.2024 року саме в день народження меншого сина нас сповістили про страшну звістку, що Руслан 20.09.2024 року під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню противника загинув від мінометного обстрілу, у бою за нашу Батьківщину неподалік населеного пункту Макіївка Сватівського району Луганської області.
Я пишаюсь своїм чоловіком, а діти батьком. Руслан поклав своє життя за цілісність та незалежність України, був мужнім та хоробрим воїном, коханим чоловіком та батьком, вірним другом та побратимом. Його втрата назавжди змінила наше життя, залишивши рану в серцях, яку неможливо загоїти. Йому назавжди 40.... Ми віримо, що наші спільні зусилля допоможуть вшанувати пам’ять та визнати його як справжнього Героя України (посмертно). Це найменше, що можна зробити для вшанування пам’яті Руслана. Вдома на нього чекали дружина та двоє синів 7 та 11 років, які дуже важко переживають втрату і пишаються своїм татом - тепер Героєм.
Слава Герою!