№22/240664-еп
ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ "ГЕРОЯ УКРАЇНИ" (посмертно) СИМОНОВУ ВЛАДИСЛАВУ СТАНІСЛАВОВИЧУ, 05 ЛИПНЯ 2000 року народження
Автор (ініціатор): Усата Світлана Олександрівна
Дата оприлюднення: 23 січня 2025
Шановний пане Президенте!
Звертаюся до Вас як мати, яка втратила єдиного сина у цій жорстокій війні, проти нашої незалежної та суверенної України. Прошу Вас присвоїти найвище почесне звання Держави – Герой України (посмертно) – моєму сину
Владиславу Симонову.
Він народився 05 липня 2000 року у місті Нікополь, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів.
Владислав з перших днів повномасштабної війни, добровільно з лютого 2022 року став на захист України. Він розпочав свою службу в 35 Окремій Бригаді Морської Піхоти в/ч А0216. Брав участь у боях на Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Де отримав посвідчення Учасника Бойових Дій та нагрудний знак. У грудні 2023 року Владислав переміщен для подальшого проходження служби до в/ч А4638 в З ОШБ 2-й механізований батальйон 2-га механізована рота.
Був завжди на гарячих напрямках- Курахівському, Ізюмському та Луганському, де отримав поранення ніг. Не до кінця одужавши, Владислав повернувся до виконання бойових дій.
Не зважаючи на перешкоди в житті, він ніколи не залишав людей в біді, був вірним другом та побратимом. Завжди залишався життєрадісним.
28 листопада 2024 року погодні умови не відповідали обстановці вести розвідувальний огляд. На лінії зіткнення н.п. Копанки Ізюмськоно району Харківської області, розпочався штурм диверсійної групи російських солдат у кількості близько 10 осіб. В цей час Владислав, тримаючи оборону, не побоявся та вийшов у безпосередній бій з російськими загарбниками, в якому самостійно зі своєї зброї знищив сім підготовлених до штурму російських диверсантів, захищаючи своїх побратимів. Він загинув від кулі ворога та скиду БПЛА.
Цей вчинок свідчить про сміливість, патріотизм та вмотивованість Владислава, який тримав оборону до останнього в нерівному по кількості у відношенні до нього бою.
Незважаючи на свій молодий вік,він не побоявся взяти до рук зброю, щоб ми жили у вільній, квітучій Україні...
Я пишаюсь своїм єдиним сином-героєм, його незламністю, вважаю, що кожен хто віддав своє життя за нашу Батьківщину гідний найвищого звання.
На жаль, Герої гинуть… Сина батькам не повернути... НАЗАВЖДИ 24...
Звертаюся до Вас як мати, яка втратила єдиного сина у цій жорстокій війні, проти нашої незалежної та суверенної України. Прошу Вас присвоїти найвище почесне звання Держави – Герой України (посмертно) – моєму сину
Владиславу Симонову.
Він народився 05 липня 2000 року у місті Нікополь, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів.
Владислав з перших днів повномасштабної війни, добровільно з лютого 2022 року став на захист України. Він розпочав свою службу в 35 Окремій Бригаді Морської Піхоти в/ч А0216. Брав участь у боях на Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Де отримав посвідчення Учасника Бойових Дій та нагрудний знак. У грудні 2023 року Владислав переміщен для подальшого проходження служби до в/ч А4638 в З ОШБ 2-й механізований батальйон 2-га механізована рота.
Був завжди на гарячих напрямках- Курахівському, Ізюмському та Луганському, де отримав поранення ніг. Не до кінця одужавши, Владислав повернувся до виконання бойових дій.
Не зважаючи на перешкоди в житті, він ніколи не залишав людей в біді, був вірним другом та побратимом. Завжди залишався життєрадісним.
28 листопада 2024 року погодні умови не відповідали обстановці вести розвідувальний огляд. На лінії зіткнення н.п. Копанки Ізюмськоно району Харківської області, розпочався штурм диверсійної групи російських солдат у кількості близько 10 осіб. В цей час Владислав, тримаючи оборону, не побоявся та вийшов у безпосередній бій з російськими загарбниками, в якому самостійно зі своєї зброї знищив сім підготовлених до штурму російських диверсантів, захищаючи своїх побратимів. Він загинув від кулі ворога та скиду БПЛА.
Цей вчинок свідчить про сміливість, патріотизм та вмотивованість Владислава, який тримав оборону до останнього в нерівному по кількості у відношенні до нього бою.
Незважаючи на свій молодий вік,він не побоявся взяти до рук зброю, щоб ми жили у вільній, квітучій Україні...
Я пишаюсь своїм єдиним сином-героєм, його незламністю, вважаю, що кожен хто віддав своє життя за нашу Батьківщину гідний найвищого звання.
На жаль, Герої гинуть… Сина батькам не повернути... НАЗАВЖДИ 24...
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Мадяр Марія Михайлівна
05 лютого 2025
2.
Довжик Вікторія Василівна
05 лютого 2025
3.
Петько Аліна Віталіївна
05 лютого 2025
4.
Адаменко Людмила Михайлівна
05 лютого 2025
5.
Лаврик Юлія Павлівна
05 лютого 2025
6.
Волосюк Галина Адамівна
05 лютого 2025
7.
Лісовенко Інна Михайлівна
05 лютого 2025
8.
Чиж Людмила Олександрівна
05 лютого 2025
9.
Захарченко Олексій Павлович
05 лютого 2025
10.
Кулиній Валентина Геннадіївна
05 лютого 2025
11.
Євсович Людмила Романівна
05 лютого 2025
12.
Шевченко Сніжана Сергіївна
05 лютого 2025
13.
Кравець Аліна Вікторівна
05 лютого 2025
14.
Поліковська Кароліна Володимирівна
05 лютого 2025
15.
Копилець Вадим Анатолійович
05 лютого 2025
16.
Мусієнко Альбіна Степанівна
05 лютого 2025
17.
Охота Інна Василівна
05 лютого 2025
18.
Буханенко Анастасія Володимирівна
05 лютого 2025
19.
Бусько Світлана Іванівна
05 лютого 2025
20.
Бадіон Ольга Ярославівна
05 лютого 2025
21.
Борсук Оксана Степанівна
05 лютого 2025
22.
Карпук Тетяна Іванівна
05 лютого 2025
23.
Коваль Євгенія Георгіївна
05 лютого 2025
24.
Ткачук Оксана Володимирівна
05 лютого 2025
25.
Юдінцева Оксана Володимирівна
05 лютого 2025
26.
Ніходовська Аліна Миколаївна
05 лютого 2025
27.
Безрукава Марія Миронівна
05 лютого 2025
28.
Отруба Яніна Іванівна
05 лютого 2025
29.
Заяць Михайло Володимирович
05 лютого 2025
30.
Лисенко Олеся Олександрівна
05 лютого 2025
7059
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 78 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.