№22/240664-еп
ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ "ГЕРОЯ УКРАЇНИ" (посмертно) СИМОНОВУ ВЛАДИСЛАВУ СТАНІСЛАВОВИЧУ, 05 ЛИПНЯ 2000 року народження
Автор (ініціатор): Усата Світлана Олександрівна
Дата оприлюднення: 23 січня 2025
Шановний пане Президенте!
Звертаюся до Вас як мати, яка втратила єдиного сина у цій жорстокій війні, проти нашої незалежної та суверенної України. Прошу Вас присвоїти найвище почесне звання Держави – Герой України (посмертно) – моєму сину
Владиславу Симонову.
Він народився 05 липня 2000 року у місті Нікополь, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів.
Владислав з перших днів повномасштабної війни, добровільно з лютого 2022 року став на захист України. Він розпочав свою службу в 35 Окремій Бригаді Морської Піхоти в/ч А0216. Брав участь у боях на Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Де отримав посвідчення Учасника Бойових Дій та нагрудний знак. У грудні 2023 року Владислав переміщен для подальшого проходження служби до в/ч А4638 в З ОШБ 2-й механізований батальйон 2-га механізована рота.
Був завжди на гарячих напрямках- Курахівському, Ізюмському та Луганському, де отримав поранення ніг. Не до кінця одужавши, Владислав повернувся до виконання бойових дій.
Не зважаючи на перешкоди в житті, він ніколи не залишав людей в біді, був вірним другом та побратимом. Завжди залишався життєрадісним.
28 листопада 2024 року погодні умови не відповідали обстановці вести розвідувальний огляд. На лінії зіткнення н.п. Копанки Ізюмськоно району Харківської області, розпочався штурм диверсійної групи російських солдат у кількості близько 10 осіб. В цей час Владислав, тримаючи оборону, не побоявся та вийшов у безпосередній бій з російськими загарбниками, в якому самостійно зі своєї зброї знищив сім підготовлених до штурму російських диверсантів, захищаючи своїх побратимів. Він загинув від кулі ворога та скиду БПЛА.
Цей вчинок свідчить про сміливість, патріотизм та вмотивованість Владислава, який тримав оборону до останнього в нерівному по кількості у відношенні до нього бою.
Незважаючи на свій молодий вік,він не побоявся взяти до рук зброю, щоб ми жили у вільній, квітучій Україні...
Я пишаюсь своїм єдиним сином-героєм, його незламністю, вважаю, що кожен хто віддав своє життя за нашу Батьківщину гідний найвищого звання.
На жаль, Герої гинуть… Сина батькам не повернути... НАЗАВЖДИ 24...
Звертаюся до Вас як мати, яка втратила єдиного сина у цій жорстокій війні, проти нашої незалежної та суверенної України. Прошу Вас присвоїти найвище почесне звання Держави – Герой України (посмертно) – моєму сину
Владиславу Симонову.
Він народився 05 липня 2000 року у місті Нікополь, яке постійно потерпає від ворожих обстрілів.
Владислав з перших днів повномасштабної війни, добровільно з лютого 2022 року став на захист України. Він розпочав свою службу в 35 Окремій Бригаді Морської Піхоти в/ч А0216. Брав участь у боях на Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Де отримав посвідчення Учасника Бойових Дій та нагрудний знак. У грудні 2023 року Владислав переміщен для подальшого проходження служби до в/ч А4638 в З ОШБ 2-й механізований батальйон 2-га механізована рота.
Був завжди на гарячих напрямках- Курахівському, Ізюмському та Луганському, де отримав поранення ніг. Не до кінця одужавши, Владислав повернувся до виконання бойових дій.
Не зважаючи на перешкоди в житті, він ніколи не залишав людей в біді, був вірним другом та побратимом. Завжди залишався життєрадісним.
28 листопада 2024 року погодні умови не відповідали обстановці вести розвідувальний огляд. На лінії зіткнення н.п. Копанки Ізюмськоно району Харківської області, розпочався штурм диверсійної групи російських солдат у кількості близько 10 осіб. В цей час Владислав, тримаючи оборону, не побоявся та вийшов у безпосередній бій з російськими загарбниками, в якому самостійно зі своєї зброї знищив сім підготовлених до штурму російських диверсантів, захищаючи своїх побратимів. Він загинув від кулі ворога та скиду БПЛА.
Цей вчинок свідчить про сміливість, патріотизм та вмотивованість Владислава, який тримав оборону до останнього в нерівному по кількості у відношенні до нього бою.
Незважаючи на свій молодий вік,він не побоявся взяти до рук зброю, щоб ми жили у вільній, квітучій Україні...
Я пишаюсь своїм єдиним сином-героєм, його незламністю, вважаю, що кожен хто віддав своє життя за нашу Батьківщину гідний найвищого звання.
На жаль, Герої гинуть… Сина батькам не повернути... НАЗАВЖДИ 24...
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Найдьонова Катерина Олегівна
23 квітня 2025
2.
Шевчик Інна Сергіївна
23 квітня 2025
3.
Федчак Оксана Юріївна
23 квітня 2025
4.
Бушова Ольга Олександрівна
23 квітня 2025
5.
Кирюшко Дар'я Олександрівна
23 квітня 2025
6.
Шевчук Надія Ярославівна
23 квітня 2025
7.
Коршнява Олена Іванівна
23 квітня 2025
8.
Печериця Богдан Дмитрович
23 квітня 2025
9.
Керецман Ніна Миколаївна
23 квітня 2025
10.
Басенко Тетяна Анатоліївна
23 квітня 2025
11.
Коваленко Ганна Андріївна
23 квітня 2025
12.
Іванущик Ольга Василівна
23 квітня 2025
13.
Киричок Анастасія Олексіївна
23 квітня 2025
14.
Фаренюк Андрій Олексійович
23 квітня 2025
15.
Махіборода Катерина Вікторівна
23 квітня 2025
16.
Шнуровська Юлія Миколаївна
23 квітня 2025
17.
Каравалюк Наталія Юріївна
23 квітня 2025
18.
Шумаєв Сергій Володимирович
23 квітня 2025
19.
Войтко Владислава Михайлівна
23 квітня 2025
20.
Фаренюк Марина Григорівна
23 квітня 2025
21.
Жулинець Віталія Миколаївна
23 квітня 2025
22.
Кісіль Руслана Петрівна
23 квітня 2025
23.
Бруяк Каріна Анатоліївна
23 квітня 2025
24.
Онупко Ірина Василівна
23 квітня 2025
25.
Макух Таня Данилівна
23 квітня 2025
26.
Новакова Ірина Михайлівна
23 квітня 2025
27.
Ляшкевич Олександра Олексіївна
23 квітня 2025
28.
Ковальчук Антоніна Олегівна
23 квітня 2025
29.
Губань Жанна Олексіївна
23 квітня 2025
30.
Тарнавський Олексій Петрович
23 квітня 2025