Петиція про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) КОВАЛЬСЬКОМУ Володимиру Івановичу, капітану, помічнику командира батальйону з артилерії 55 окремого стрілецького батальйону, 63 ОМБр

Шановний Пане Президенте!
Від імені родини загиблого, його побратимів, Зборівської громади звертаємося до Вас з проханням присвоїти звання Героя України (посмертно), КОВАЛЬСЬКОМУ Володимиру Івановичу - вірному сину своєї Батьківщини, хороброму офіцеру Збройних Сил України, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.
Ковальський Володимир Іванович народився 03 жовтня1990 року в місті Зборові, Тернопільської області. Змалку Володимир був дуже старанним, добрим і відважним. Щиро любив свою сім’ю, родину, друзів.
У 2008 році закінчив Зборівську державну українську гімназію імені Романа Завадовича, після цього продовжив навчання у Тернопільському національному економічному університеті. Закінчивши військову кафедру ТНЕУ, отримав звання офіцера та прийняв присягу на вірність народу України.
У 2014 році, під час початку бойових дій на Сході України, Володимир став до виконання свого військового обов’язку у боротьбі за свободу і незалежність нашої держави. У складі 72 окремої механізованої бригади він виконував обов’язки артилериста (зона АТО).
У перший рік повномасштабного вторгнення росії, у червні 2022 року, знову став на захист українців та рідної землі, спочатку як командир мінометного підрозділу 55 окремого стрілецького батальйону. Взвод обороняв околиці Києва в районі Бородянки та міста Іванків, а згодом, із січня 2023 року, брав участь у найзапекліших боях на Сході України, де разом із побратимами самовіддано тримали рубежі країни в районах – від Білогорівки на Луганщині до Спірного на Донеччині –у складі 54 окремої механізованої бригади.
У грудні 2023 року Володимира перевели у відділення об’єднаної вогневої підтримки 63 окремої механізованої бригади, де було відзначено його майстерність та високий рівень управління артилерією. Побратими називали Володимира «асом артилерії та людиною з великої букви». У квітні 2024 року його призначили заступником командира та начальником артилерії 55 окремого стрілецького батальйону 63 окремої механізованої бригади.
Володимир був професіоналом своєї справи : умів організувати вогневі ураження, якими відбивали активні штурмові атаки ворога, давали можливість піхоті виконати будь-які задачі та не допускали закріплення ворога на новостворених позиціях.
Лише за останні пів року, завдяки його професіоналізму та ефективному управлінню вогневими ударами, були відбиті численні штурмові атаки, що дозволило 63 ОМБр зберегти стратегічно важливі позиції, не віддавши ворогові практично жодного клаптика землі в Серебрянських лісах на Лиманському напрямку з січня 2024 року.
Володимир як відважний воїн українського народу бездоганно та з високою відповідальністю виконував свої обов’язки на бойових позиціях. Дбав про побратимів і рівень їхньої підготовки, організовував навчальні заняття для особового складу підрозділу, на яких для початку вивчали теорію роботи з новою зброєю. Велику увагу приділяв самонавчанню, був обізнаний, комунікабельний, до його думки прислухались і командири, і підлеглі. Він дбав про те, щоб було все необхідне для роботи і для захисту життя воїнів. Говорив побратимам: «Я буду з вами до кінця!»
За високу мужність та відданість справі офіцера Української армії Володимир був нагороджений відзнакою командира «За сумлінну службу», Хрестом «Честь і Слава», численними грамотами та подяками, а також Грамотою пошани та скорботи на знак глибокої вдячності за жертовне служіння у лавах Збройних Сил України.
12.01.2025 року під час виконання бойового завдання (у районі ведення бойових дій) Ковальський Володимир Іванович (позивний Х’юстон) загинув неподалік населеного пункту Ямполя, що на Донеччині. Пряме влучання російського FPV-дрона в автомобіль, де перебував Володимир зі своїми побратимами, забрало життя всіх, хто був в автомобілі, зокрема й командира 55 окремого стрілецького батальйону майора Михайла Коваля та водія, старшого солдата, Романа Стащука.
Глибокий біль і втрата зворушили нашу родину, але незгасна пам’ять про Володимира назавжди залишилась у його маленькій донечці Вероніці, яку він безмежно любив, у спогадах дружини Наталії, батьків Івана і Галини, рідної сестри Тетяни та у молитвах люблячої бабусі Ганни і всієї родини.
Володимир був людиною з великим серцем і незламною волею.
Мужність, сміливість і відданість Україні стали прикладом для його побратимів. Він залишився взірцем справедливості, високого рівня відповідальності, незламності та патріотизму, тому що ніколи не зупинявся перед труднощами, завжди був там, де найбільша небезпека, щоб захистити нас. Побратими кажуть, що було за честь пліч-о-пліч стояти разом із ним.
Ми просимо Вас, шановний Пане Президенте, розглянути можливість присвоєння звання Героя України (посмертно) капітану КОВАЛЬСЬКОМУ Володимиру Івановичу, справжньому патріоту, який віддав своє життя за волю, незалежність і територіальну цілісність України!
Уважаємо, що присвоєння звання Героя України (посмертно) КОВАЛЬСЬКОМУ Володимирові Івановичу буде гідним визнанням його подвигу і знаком вдячності всього народу за його жертовність, а також символом єдності та підтримки для всіх тих, які захищають нашу Батьківщину.
Висловлюємо прохання підтримати петицію. Це найменше, що можна зробити на знак подяки Героям за наше життя!
Вічна слава Героям України!


З повагою - родина Ковальських.