Просимо Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) відважному захиснику нашої Батьківщини, лейтенанту поліції: Радченко Вадиму Едуардовичу, інспектору взводу № 2 полку УПОП № 1 (штурмовий полк «Сафарі» ДПОП «ОШБ НПУ «Лють»

Шановний, Пане Президенте!

Просимо Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) відважному захиснику нашої Батьківщини, лейтенанту поліції: Радченко Вадиму Едуардовичу, інспектору взводу № 2 полку УПОП № 1 (штурмовий полк «Сафарі» ДПОП «ОШБ НПУ «Лють»
Вадим народився 02.07.1998 року в селі Червоноіванівка, Камʼянський район, Дніпропетровська область. Він був хорошим сином, братом, нареченим та вірним другом. Вадим завжди відгукувався на будь-яку потребу і першим йшов на допомогу.

До 6-го класу Вадим навчався в Червоноіваніській СЗШ
Та за складних життєвих обставин, з 6-8 клас перебував у школі - інтернат в місті Камʼянське.
А у квітні 2012 року Вадим, разом із молодшим братом, виховувся в прийомній родині: Кругляк - Терещенко.
Вадим був не тільки слухняним сином, а й першим помічником у домогосподарстві, добре вчився і займався спортом, а саме - футболом.
Спочатку грав у дитячому ФК «Надія», а потім перейшов до ФК «Рапід». В обох клубах Вадим грав з повною віддачею і отримав багато Дипломів, Грамот, Подяк, медалей і статуетку «Найкращого гравця команди»
Після школи, Вадим закінчив Індустріальний коледж від Українського державного хіміко-технологічного університету і продовжив навчання у ВИШУ міста Дніпро у «Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка» де отримав вищу освіту і диплом Магістра нафтової інженерії.

У перші днів війни Вадим знаходився за кордоном, - працював. Але відчуття відповідальності і любов до Батьківщини та рідних, змусила його повернутися і стати на захист рідної Країни.
Вадим брав участь у бойових діях на Торецькому напрямку.
За свою службу отримав посвідчення Учасника бойових дій.
Його головний вислів був: "ХТО, ЯКЩО НЕ Я!"
11.09.2024 Вадим отримав своє перше поранення і, пройшовши місячне лікування, повернувся на позиції, тому що відчував свою необхідність бути там, біля своїх побратимів.

У битві з ворогом, Вадим відстоював наше з Вами право на Свободу, Волю і Незалежність. Заради нашого, з Вами безпечного життя і заради нашої Перемоги він віддав найдорожче - своє молоде життя. Він пожертвував собою, аби усі діти України мали щасливе дитинство і омріяне майбутнє. Він виборював Свободу для всіх людей вільного Світу.
Вадим мав багато планів і багато мрій, подумки він будував своє щасливе майбутнє, він хотів створити сім’ю і мати багато дітей, …
Але не встиг. …

Ворог забрав його життя.
10.12.2024 у ході виконання бойового завдання, в наслідок скиду бомб з дронів, біля м.Дружківка Донецької області, Вадим отримав тяжкі вибухово-опікові поранення. І в обласній лікарні імені Мечнікова, Вадим ще 6 днів боровся за своє життя. Та, нажаль, поранення були надважкі…
16.12.2024 у віці 26 років, в лікарні, від отриманих тяжких поранень не сумісних з життям, помер Лейтенант Радченко Вадим Едуардович. До останнього подиху Вадим залишався вірним своїм побратимам, своєму народу та своїй Батьківщині.

Ми пишаємося його мужністю та силою духу. Не кожен зможе, дивлячись смерті в очі, стояти з побратимами пліч-о-пліч, не боячись за своє життя, рятувати інших та мужньо боротися за свободу своєї рідної Країни.
Зі слів побратимів Вадим був добрий, веселий, відважний, сміливий та завжди готовий прийти на допомогу своїм побратимам і всім, хто потребував допомоги. Вадим був гідним сином України.

Тому, прошу Вас, Пане Президенте, присвоїти почесне звання Героя України Лейтенанту Радченко Вадиму Едуардовичу, посмертно, Вадим заслуговує на найвищу державну нагороду - Герой України (посмертно). Він став прикладом сили та незламності духу для народу України і багатьох інших людей!
Герою навічно 26 років!

Вічна пам’ять та шана Герою! Слава Україні!