Присвоєння звання Героя України (посмертно) ДИТЯКУ ІГОРЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ

Пане Президенте, просимо Вас присвоїти посмертно звання Героя України вірному сину своєї Батьківщини, хороброму воїну Збройних Сил України, звитяжному військовому, професіоналу своєї справи, командиру протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону 3 ОШБ в/ч А4638, Дитяку Ігорю Олександровичу, позивний «Гоша», 19.02.1983 р.н.
Ігор народився у селі Ладижинські Хутори Гайсинського району Вінницької області у сім’ї військовослужбовця. З дитинства мріяв бути військовим. Тому після військової строкової служби пішов на службу за контрактом. Служив у Сімферополі у військах спецпризначення МВС України. Після завершення контрактної служби працював в органах МВС м. Сімферополь.
У 2011 році закінчив навчання у Кримському юридичному інституті Одеського державного університету внутрішніх справ, здобувши кваліфікацію «юрист-правознавець»
Після того, як окупанти загарбали Крим, повернувся у місто Ладижин Вінницької області, тому що передусім був патріотом України і ніколи б не служив росіянам.
Із 2015 року працював за кордоном. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ігор, без жодних вагань, залишивши роботу в Польщі, повернувся до України, щоб стати на захист своєї Батьківщини.
За час служби зарекомендував себе як ас війни. Проявив себе, як мужній, відважний, незламний, професіональний військовослужбовець, що стояв на захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірності українському народові і військові присязі.
Був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест».
За словами побратимів, Ігор був майстерним воїном. Він користувався повагою, був щирим, надійним товаришем і завжди допомагав іншим. Не шкодуючи сил та здоров’я, йшов на допомогу побратимам. Не раз із поля бою, під шквальними обстрілами, виносив поранених побратимів, рятуючи їхні життя та ризикуючи своїм. Ніколи не залишав своїх у біді - і на війні, і у мирному житті.
Незважаючи на поранення та неодноразові контузії, Ігор після лікування повертався до своїх побратимів і разом із ними й далі гнав ворога з рідної землі. Він до останнього подиху стояв за нашу свободу, віддавши найдорожче – своє життя. Його героїчний вчинок доводить, що життя можна віддати, але волю – ніколи.
«Ми тут стоїмо, щоб ви могли спокійно спати. Хто як не я? Як я буду людям в очі дивитися? Я чоловік, я Захисник. Чоловіки мають захищати, а жінки народжувати». Саме такі слова говорив Ігор Дитяк своїм рідним та знайомим. Це були непохитні принципи його життя. Життя справжнього чоловіка.
Ігор був опорою, підтримкою та взірцем для багатьох. Був найкращим чоловіком, сином, батьком, братом, надійним другом та побратимом. Пишаємось його незламністю, силою духу і патріотизмом. Він віддав своє життя у боротьбі за свободу та мир на нашій землі, показавши приклад найвищого патріотизму та мужності. Його самопожертва є нагадуванням про те, якою ціною дається мирне життя для мільйонів українців. Його героїзм заслуговує на найвищу державну відзнаку, адже він символізує відвагу, непохитну волю та любов до України.
Пане Президенте, просимо вшанувати пам’ять Ігоря Дитяка та присвоїти йому звання Героя України (посмертно), яке стане знаком вдячності від усього українського народу та особливо від батьків, які виховали вірного сина своєї Батьківщини, хороброго воїна Збройних Сил України.
Сподіваємось на Вашу підтримку, щоб віддати останню шану воїну, який загинув за нас з Вами, за вільну та мирну Україну.
Уклін та вічна пам’ять всім загиблим!
Слава Україні! Героям Слава!