Шановний пане Президенте!
Від імені родини та друзів просимо Вас присвоїти посмертно звання Героя України, вірному сину своєї Батьківщини, хороброму воїну Збройних Сил України, солдату, стрільцю 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А4832 Вербичу Олександру Віталійовичу, 07.09.1992 р.н., народженому в місті Іршава, Іршавського району, Закарпатської області.
З перших днів повномасштабного вторгнення він не зміг залишитись осторонь та 27.12.2022 р. став на захист своєї рідної землі - своєї України.
24 червня 2024 року Вербич Олександр Віталійович будучи вірним Військовій присязі, захищаючи нашу Батьківщину, її свободу та незалежність, виявивши стійкість і мужність у бою проти збройних сил російської федерації загинув при виконанні обов'язків військової служби у районі населеного пункту Калинівка, Бахмутського району, Донецької області.
Олександр Вербич мав прожити довге щасливе життя, планував стати люблячим чоловіком та батьком двох дітей, вже навіть імена їм обрав: Саша та Діана. Він хотів навчити сина грати в футбол та ловити рибу, але 24 червня 2024 року загинув при виконанні обов'язків військової служби.
Олександр Вербич ніколи не відмовлявся виходити на позиції, завжди мужньо і спокійно без вагань виходив на бойові завдання. Коли Олександра перенаправили на більш складну позицію "ВИШНЯ", він без вагань погодився, розуміючи, що може втратити життя, а на прохання коханої не йти він відповів: "Так хлопців же змінити треба, свої ж хлопці!"
Вербич Олександр Віталійович віддав своїй державі найдорожче, що у нього було - своє життя. Він планував відсвяткувати весілля, стати люблячим батьком двох дітей, можливість просто жити тихе спокійне життя, яким він так хотів жити. Олександр прожив сповнене відданості життя. Він точно заслуговував жити довге щасливе життя, але йому назавжди 31.
Олександр Вербич був справжнім, мужнім сином своєї Батьківщини, захищаючи цілісність її кордонів, прикладом справжнього чоловіка і до останнього подиху був вірним військовій присязі, відчайдушно боровся в бою разом з побратимами, під обстрілами рятував поранених і забирав загиблих, ризикуючи своїм життям.
За час проходження військової служби зарекомендував себе з найкращої сторони та був нагороджений почесною грамотою та подякою, яку через трагічну смерть при виконанні військових обов'язків не встиг отримати. На Олександра завжди можна було покластися під час бойових виходів, завжди всіх підтримував, функціональні обов'язки виконував відмінно, користувався авторитетом і повагою серед побратимів по службі. Керівництво ставило в приклад те, як Олександр Вербич без будь-яких вагань виходив на бойові завдання. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Був здатний критично оцінювати свою діяльність, стійко переносив життєві негаразди та фізичні навантаження.
Вербич Олександр Віталійович захищав Батьківщину до останнього подиху. Ми пишаємось його незламністю, силою духу і патріотизмом. Він гідний носити почесне звання “Герой України” за бездоганне виконання військових обов'язків, проявлену сміливість, мужність, самопожертву та відданість українському народові.
Завжди любимо та пам'ятаємо!
Шановний Володимире Олександровичу, просимо удостоїти Вербича Олександра Віталійовича почесним званням Героя України (посмертно). Ми глибоко віримо у Ваше розуміння і підтримку.
Слава Героям України!
Слава Україні!