ПЕТИЦІЯ щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту Щербині Руслану Миколайовичу.

Шановний Пане Президенте України! 
Ми, громадяни України, та мати воїна Щербина Валентина Анатоліївна,звертаємося до Вас із проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) головному сержанту 3-го взводу, 1-ої роти, 2-го батальйону спеціального призначення військової частини 3057 «АЗОВ», молодшому сержанту Щербині Руслану Миколайовичу (позивний «ЩЕРБА»), за його відданість Батьківщині, неймовірну мужність, лідерство і самопожертву під час захисту незалежності та суверенітету України.
Щербина Руслан Миколайович народився 04.02.1998 року у с. Катеринівка, вул. Шмідта 62, смт. Покровське, Синельниківський район, Дніпропетровська область.
Він прожив яскраве, сповнене добра і справжньої відданості життя. З юності працював на благо рідної громади та став справжнім прикладом для всіх, хто його знав.
Руслан  завжди був відважним, сильним та цілеспрямованим. З раннього дитинства захоплювався спортом, зокрема футболом. Його талант та наполегливість дозволили йому стати одним із найкращих гравців. Він виступав за місцеву команду «Славутич», неодноразово отримував нагороди за свої спортивні досягнення.
Після закінчення школи вступив до спортивного коледжу в м. Кам’янське.
З квітня 2018 року по жовтень 2019 року проходив строкову службу в підрозділах Національної гвардії України.
Після служби він продовжив грати у футбол та навіть став одним із провідних гравців футбольної команди в Польщі.
 
На момент початку повномасштабної війни перебував за кордоном, але разом зі своїм другом повернувся в Україну бронити країну від ворога.
11 липня 2022 року Руслан разом зі своїм найкращим другом Олександром добровільно прибув  з Польщі до Кам’янського військоммату,  а вже 13 липня їх було мобілізовано Кам’янським РТЦК та СП. Він став на захист Батьківщини в лавах Збройних Сил України, зокрема у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» (4-а стрілецька рота, 2-й стрілецький батальйон, 3-й взвод).
З самого початку служби в 93-ій окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» воювавв окремому кулеметному взводі, Першого стрілецького батальйону, де пройшов Адамівське лісництво на Ізюмському напрямку, потім стояв перед Бахмутом , неподалік від села Підгородне, а також  в Соледарі. Через деякий час Руслан перейшов в 2-ий стрілецький батальйон, де пройшов шлях в н.п 1 Опитне, Бахмут і с. Озорянівка.
Руслан воював на Бахмутському напрямку (с. Озарянівка, Підгородне) і проявив себе як мужній воїн та відповідальний побратим.
За свою відвагу та особисті досягнення був нагороджений:
• Почесним нагрудним знаком ЗСУ «ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ»
• Грамотою «За особисту мужність, відвагу та самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України»
16 серпня 2023 року Руслан вирішив продовжити свій шлях разом із побратимами Національної Гвардії України у складі військової частини 3057 «АЗОВ».
Він пройшов відбір на курс молодого бійця, але не завершив його до кінця, оскільки мав вибір: продовжити КМБ (курс молодого бійця) чи йти на позиції та отримати шеврони за почесне і мужнє виконання бойових завдань.
Руслан обрав хоробрий шлях і став до строю разом зі своїми побратимам
Пройшов бойовий шлях у с. Серебрянка, Бахмутського району, Донецької області.
Був нагороджений нагрудним знаком «ЗА ВІДВАГУ».
Пройшов курс підготовки інструктора базового рівня, отримав сертифікати та свідоцтва про відповідну підготовку.
Руслан був гідним виконавцем заповітів великих синів української нації, він боровся за велике майбутнє.
Серед побратимів він був не лише командиром, а й другом.
Його шанували та поважали, адже він завжди вислуховував, підтримував, давав поради та робив усе можливе, аби врятувати життя товариша по зброї.
Будучи головним сержантом 3-го взводу спеціального призначення, 1-ої роти спеціального призначення (на бронетранспортерах), 2-го батальйону спеціального призначення, Руслан до останнього подиху боровся за Україну.
Відданий Військовій присязі, він мужньо виконував бойові завдання і продовжував чинити збройний опір ворогу.
22 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі н. п. Неліпівка, Бахмутського району, Донецької області, Руслан отримав поранення, несумісні з життям, і героїчно загинув.
Загибель Руслана є великою трагедією і непоправною втратою не лише для його родини, а й для побратимів, друзів та всіх, хто мав честь знати його.
Його відвага, самопожертва, військовий професіоналізм і прагнення до Перемоги України заслуговують найвищого державного визнання.
Присвоєння звання Героя України (посмертно) стане гідним вшануванням його подвигу, прикладом для майбутніх поколінь та проявом вдячності від українського народу.
Я прошу Вас, пане Президенте, присвоїти ЩЕРБИНІ Руслану Миколайовичу звання «Герой України» (посмертно).
Закликаємо підтримати цю ініціативу та гідно вшанувати пам’ять Щербині Руслану.
 
Слава Україні!
З повагою, Щербина Валентина Анатоліївна.