Просимо Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) відважному захиснику нашої Батьківщини:Сивків Богдану Сергійовичу-Лейтенанту поліції, заступнику командира взводу № 3 роти № 1 батальйону № 1 полку управління поліції особливого призначення № 1(штурмовий полк "Сафарі") Департаменту поліції особливого призначення "Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють"

Просимо Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) відважному захиснику нашої Батьківщини:Сивків Богдану Сергійовичу, позивний “Смайл” – лейтенант поліції, заступник
командира взводу № 3 роти № 1 батальйону № 1 полку управління поліції особливого
призначення № 1(штурмовий полк "Сафарі") Департаменту поліції особливого призначення
"Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють", Народився 29 грудня
1983 року в селі Ра́шків Городенківського району Івано-Франківської області.
Життя Богдана було нелегким. Його батьки не були заможними, тому ще в
дитинстві він зрозумів, що всього має добитися сам. Старанно вчився, щоб
здобути освіту.
В 2015 році Богдан одружився і переїхав жити до Києва. Разом з дружиною
виховували двоє діток: доньку Ангеліну і сина Миколу. Чоловік багато працював,
щоб забезпечити своїм дітям гідне майбутнє і дати все те, чого колись не мав
сам. В 2017 році він приєднався до Патрульної поліції в місті Києві і в тому ж
році вступив до національної академії внутрішніх справ, де в 2024 році здобув
ступінь магістра права.
Богдан був комунікабельною, світлою та щирою людиною.В нього були золоті руки. Мав дуже чуйне та добре серце,і любив тварин та квіти. Особливо кролів і голубів. Богдан мріяв про власний дім, де вони з дружиною і
дітьми облаштують своє сімейне гніздечко. Багато працював, щоб здійснити цю
мрію. В лютому 2023
року він став на захист України і добровільно вступив у бригаду Національної
Поліції “Лють” штурмового полку “Сафарі”. Він любив життя і прожив його з
посмішкою на обличчі. Можливо, саме за це отримав позивний “Смайл”.
Побратими характеризують його, як вірну, сміливу, світлу і порядну людину. То
Коли в Богдана питали, чому він пішов на війну, його відповідь була незмінною:
“Хто, як не я? Ми повинні закінчити цю війну, щоб не передати її своїм
дітям. Ми зробимо все, щоб наші діти ніколи не воювали! Чоловік
захоплювався спортом і навіть в умовах бойових дій знаходив спосіб пробігти
хоча б 5-10 кілометрів.Побратим
із позивним “Чиж” розповів: “Пам’ятаю, як Богдан підбадьорював мене,
коли ми надавали допомогу пораненим бійцям. Він казав, що все буде
добре і що Бог з нами. В той момент це надало мені сили, ми допомогли багатьом бійцям і успішно евакуювали всіх поранених з поля бою. Бодя
був правий, Бог був з нами”
Богдан не встиг забрати свій диплом магістра "Права", оскільки в цей час був у
Донецькій області.
23 червня 2024 року під час
виконання бойового завдання поблизу міста Торе́цьк Бахмутського району
Донецької області Герой отримав поранення, які виявилися несумісними з
життям. 25 червня у лікарні місті Дніпро Богдан помер, не приходячи до тями.
Богдан залишив по собі чисті і світлі спогади. І заповіт – не передати цю війну
нашим дітям! Вічна пам'ять та шана Герою України!