Шановний Пане Президент! Звертаюсь до Вас із проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) Журавель Андрій Олексійович 31.10.1974р.н.

Журавель Андрій Олексійович старший матрос був призваний до лав ЗСУ 20 лютого 2024 року. Після проходження військової підготовки був прикомандирований до складу 110 ОМБр 7 рота 3 батальйон гранатометник (піхота)

Загинув під час виконання службових обов'язків 03.06.2024 року, внаслідок мінометного обстрілу противником біля н.п. Очеретине Покровського р-н Донецької області, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну. її свободу і незалежність.

Жорстока ненависна війна забрала життя Андрія Журавля з Ряського...Під час бойового завдання на донецькому напрямку обірвалося життя ще одного Героя, який ще зовсім недавно вирощував хліб, збирав урожай, зводив будинок, майстрував, виховував синів… Обірвалося життя Людини з великої літери… Коли ми дізналися найстрашніше, то ніхто не хотів вірити, що мова йде про Андрія. Бо не йняли віри… Не може бути… То певно помилка… Адже ще якийсь тиждень тому односельці активно збирали кошти на тепловізор для нього і його підрозділу з великою вірою, що прилад допоможе земляку і його побратимам... І кілька днів минуло, як замовлення волонтери вручили йому особисто… Аби допомогти Андрію нести важку службу, директор ТОВ «Машівка-Агро-Альянс» Іван Сидоренко за власні кошти придбав для Андрія та його побратимів РЕБ, який відразу ж був доставлений в частину. Як зауважив Іван Іванович, для Андрія зробив би все можливе і неможливе, аби врятувати його життя. Бо, як сказав, таких людей на світі небагато… Андрій чимало років пропрацював у сільському господарстві і був одним із кращих механізаторів Машівщини, мав великий авторитет як серед керівників, так і колег та односельців. Йому назавжди 49...

Андрій народився 31 жовтня 1974 року в Ряському. Тут пройшли його дитинство, юність… Тут закінчив місцеву школу, де запам’ятався звичайним хлопцем, роботящим, добрим, надійним. А далі пішов у доросле життя. Простий, щирий, безвідмовний, відкритий, веселий, добродушний і просто трудяга… Всі ці слова без найменшого перебільшення про нього. Ніколи Андрій не шукав легких стежинок. Чимало довелося йому й пережити, бо життя його не балувало. Після школи відслужив строкову службу — і додому, в рідне село. Бо він звідси, тут його коріння, тут його рідна кров. Роботи не шукав легкої. А відразу сів на трактор. Весь час трудився на землі, дбав про неї. Орав, сіяв, доглядав за сходами… Згадалися слова одного з керівників сільгосппідприємств: «Краще, як Андрій, ніхто не вмів зорати. Вже як зробить, то зробить…». Ці слова — вже далека історія. Але як ще влучніше можна було охарактеризувати його професійність у справі, яку любив і якій присвятив життя. Працював у рідному селі. Пізніше трудився в агрофірмі «Покровська», «Машівка-Агро-Альянс». Останні роки працював у ТОВ «Компанія «ФАРМКО». Він не був воїном, а був трудягою але коли призвали казав ховатись не буду. Казав що все буде добре ,коли вернусь не соромно буде дивитись в очі людям .але не повернувсь....

Полюбляв займатися пасікою. А ще всі сили і можливості вкладав в дітей, двох синів. Тож Андрій був ще й хорошим батьком. Залишалося тільки жити і радіти. Та війна все вирішила по-своєму, перекреслила, знищила, розбила всі плани, сподівання і надії…

Андрій назавжди залишиться в моїй пам'яті світлою, доброзичливою людиною, здатною на розуміння і співчуття, хорошим другом і товаришем, чудовим батьком і чоловіком. А ще його односельці називали справжнім господарем. Тільки дуже важко змиритися з цією втратою. Не віриться… Боляче…Боляче до нестями…

Вічна пам’ять і Царство Небесне… Низький уклін за мужність...