Шановний пане Президент, прошу Вас присвоїти звання герой України (посмертно) капітану ГУР МОУ Попенку Віталію Володимировичу, який служив у спецпідрозділі «Кракен» військової частини А 0515 та віддав своє життя захищаючи суверенітет та незалежність України під час бойового завдання 16.02.2025. Віталію назавжди 49 років.

Від імені всієї родини, звертаємось до вас пане Президент, з проханням присвоїти звання «Герой України» (посмертно) за мужність, хоробрість і відвагу, за бездоганне виконання бойових завдань коханому чоловіку, батькові трьох дітей, капітану спецпідрозділу «Кракен» в/ч А 0515 Попенку Віталію Володимировичу.

Попенко Віталій Володимирович народився 05.01.1976 в м.Харків. Навчався в ХЛ №161 «Імпульс», потім закінчив Харківський Національний автомобільно-дорожній університет і працював приватним підприємцем.

З перших днів після початку повномасштабного вторгнення не задумуючись вступив до лав спецпідрозділу «Кракен» в/ч А 0515. Приймав участь в боях за Харків, Купʼянськ, Вовчанськ, Ізюм, Липці, Балаклію, Солідар, Бахмут, Часів Яр, Лиман, Запоріжжя.

Віталій був прикладом для всіх, це людина яка мотивувала, надихала та піклувалась про кожного свого бійця. Будучи на посаді командира взводу він завжди ставив потреби побратимів вище за свої, цінував кожного бійця і відносився як до рідних синів.

Побратими Віталія завжди казали що він був «перший з перших», коли ставилась бойова задача, то він ніколи не відмовлявся від її виконання, а з честю та гордістю йшов виконувати поставлене завдання і його побратими йшли за ним, знаючи,що якщо вони зі своїм командиром, то вони точно впораються з поставленним бойовим завданням. Часто доводилоось Віталію і його взводу виконувати бойові завдання там, де не бувають штурмові підрозділи.

Завжди прагнув до вдосконалення власних навичок, постійно тренувався і передавав свій досвід молодому поколінню. Навіть на бойових завданнях виходив на зв’язок зі своїми учнями і намагався бути з хлопцями поруч, незважаючи на відстань.

За весь час служби був нагороджений заохочувальними відзнаками ГУР МОУ «30 років воєнній розвідці України» та «Україна - понад усе». Також був нагороджений медаллю «За бойові звитяги».

Свій останній бій Віталій прийняв у Запорізькій області, Василівський район, с. Камʼянське (16.02.25). При виконанні бойового завдання Віталій разом з побратимами захопили двох полонених. Коли була поставлена задача виходити з позицій, група батька потрапила під ворожі скиди, Віталій був ранений в праву ногу і навіть в такій надважкій критичній ситуації він відповз від побратимів, відтягуючи на себе всю увагу ворога і прикривав друзів.
Під час евакуації вони знову потрапили під ворожу атаку FPV-дронів і в той момент серце люблячого чоловіка, батька, сина зупинилось від втрати правої кінцівки та нестачі крові…

Це дуже болюча та важка втрата для дружини, дітей, матері, побратимів, друзів. Без батька залишились двоє неповнолітніх дітей: донечка 6 років та син 14 років. Це рана яка не загоїться ніколи….

Віталій віддав найдорожче що в нього було - своє життя, за те щоб його сімʼя, дружина, діти, друзі жили у вільній і незалежній країні й найменше що ми можемо зараз зробити - це вшанувати пам’ять про Віталія званням «Герой України».

Шановний пане Президент, від імені сімʼї, матері, побратимів, друзів, просимо Вас присвоїти звання «Герой України» (посмертно) Попенку Віталію Володимировичу. Герої не вмирають, вони живуть в наших серцях.

Слава Україні!
Героям слава!

Слава нації!
Смерть ворогам !

Україна - понад усе!