Присвоєння почесного звання Героя України (ПОСМЕРТНО) старшому сержанту Головінову Анатолію Васильовичу

Шановний пане Президенте!

Я, Головінов Сергій Анатолійович, звертаюсь до Вас із проханням розглянути питання про присвоєння почесного звання Героя України (ПОСМЕРТНО) моєму батькові, головному сержанту взводу механізованого батальйону в/ч А7014, старшому сержанту Головінову Анатолію Васильовичу, який віддав своє життя за незалежність, територіальну цілісність та свободу України!

З початку війни серце його боліло, коли молоді хлопці, виконуючи свої військові обов’язки, поверталися додому на щиті. Тому, будучи на пенсії та маючи третю групу інвалідності, він двічі їздив до військкомату, аби потрапити до лав ЗСУ, проте через стан здоров’я його відправляли додому. І тільки на третій раз, коли батько вже поїхав без документів, його взяли до війська добровольцем, де він почав допомагати побратимам своїм величезним досвідом, здобутим під час строкової служби в розвідці ДШВ (Десантно-штурмові війська).

Батько швидко отримав можливість поїхати до Німеччини для підвищення військової кваліфікації, де після повернення до України він привіз військову техніку, щоб не лише боронити нашу країну від російського агресора, а й здійснювати наступальні дії на Донецькому напрямку.

З перших днів він брав участь у найгарячіших точках, знаходячись на нулі в Покровському та Краматорському районах Донецької області, хоробро тримав оборону, не даючи загарбнику жодного метра нашої землі, робив нічні вилазки, де знищував ворога в українських селах, а разом із побратимами здійснював потужні контрнаступальні дії на цьому напрямку. Проте його вклад у перемогу був значно більшим, однак, як справжній військовий, він ніколи не розповідав, які дії він зробив, а які тільки плануються.

Батько організовував власні збори, де за підтримки нашого народу та волонтерів спільними зусиллями вдалося зібрати кошти на автомобіль, тепловізор, рації та дрони, які допомагали як у мобільності, так і в знищенні російського окупанта.

Йому пропонували зайняти посаду командира і допомагати у знищенні ворога, керуючи операціями зі штабу. Проте він завжди відповідав, що не покине своїх хлопців. А вони, в свою чергу, завжди його цінували і з повагою кликали «Дядя Толя».

25 вересня 2022 року, під час проведення наступальних (штурмових) дій у передмісті м. Лиман Донецької області, батько разом зі своїми побратимами потрапив у засідку під щільний вогонь противника, де їхній Бредлі атакував ворожий танк, закопаний у землю з двома мінометами. За словами побратима, якому вдалося вижити, вибухова хвиля відірвала батькові ліву руку. Але навіть у такій складній та шоковій ситуації він дав останній бій, відстрілюючи останні магазини, доки сили не покинули його.

14 лютого 2023 року загибель Головінова Анатолія та бійців 66-ї бригади вшанували встановленням пам’ятника за визволення Лиману.

Для мене ця людина є одним із прикладів незламності українського духу, бо жага до справедливості вела його все життя. Своєю мужністю він до останнього подиху виконував свій обов’язок перед Батьківщиною. Він був не лише хоробрим воїном, який душу й тіло віддав своїй Вітчизні, він був люблячим батьком, коханим чоловіком та справжнім другом, якого зараз дуже не вистачає. Спогади, отримані завдяки цій людині, залишаться назавжди у серцях кожного, хто був з ним знайомий.

Головінов Анатолій Васильович нагороджений (ПОСМЕРТНО):
• ОРДЕНОМ “За мужність III ступеня”
• медаллю “НЕЗЛАМНИМ ГЕРОЯМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ”
• нагрудним знаком “66 ОКРЕМА МЕХАНІЗОВАНА БРИГАДА СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК”

Ми готові надати всі необхідні документи та підтвердження за першою вимогою.

Тому присвоєння звання Героя України (ПОСМЕРТНО) стане гідним вшануванням його подвигу та проявом вдячності від українського народу.

Щиро прошу підтримати та підписати петицію, щоб гідно вшанувати пам’ять мого батька, полеглого воїна, ГЕРОЯ ГОЛОВІНОВА АНАТОЛІЯ.