Присвоєння звання "Героя України (посмертно)"

Пане Президенте, просимо Вас присвоїти посмертно звання Героя України, вірному сину своєї Батьківщини, хороброму воїну Збройних Сил України, Командиру відділення управління. Командир самохідного артилерійського дивізіону молодшого сержанта Гарасименко Максима Анатолійовича позивний "Мажор" 05.09.1984 р.н.,народженому в місті Міусинськ, Луганскої області.
Максимк був у складі В/Ч А1815.


24 лютого 2022 року його життя, як і життя мільйонів українців, змінилося на жахливу іншу реальність у стані війни, Максим зі своєю дружиною Наталею та маленьким сином Тихоном, якому ще не було навіть року, якого він так чекав і любив, потрапили в окупацію у місті Ірпінь. 8 березня їм чудом вдалось вийти з міста. Максим завжди був сильною людиною, та зробив все, щоб допомогти тим людям, яким міг допомогти. Так під час окупації допоміг молодій подружній парі з маленькою дитиною, яких сімʼя Максима прихистила у себе, та двом молодим дівчатам, яким Максим допоміг
В першу чергу за свого сина, за свою родину, за свою дружину, за своїх рідних, та за таких людей, які траплялись на його життєвому шляху, за свою країну він і пішов воювати у квітні 2022 року.

Одразу, ще на навчанні, Максим взяв ініціативу у свої руки, створив підрозділ аеророзвідки 1 ОТБР 1Садн, куди сам набирав хлопців, до яких завжди ставився з повагою та людяністю, беріг їх життя. Був у складі В/Ч А1815.Всі його хлопці виконували фізичні нормативи, трималися дисципліни, постійно проходили навчання, ніхто не вживав спиртні напої, бо Максим сам не пив, та не палив. Його підрозділ є одним з найкращих та ефективних. Хлопці були разом, як сімʼя, один за одного, як єдиний механізм. Максим беріг своїх підлеглих, найважчі та небезпечні завдання часто виконував сам. Хлопці-побратими його завжди поважали, бо для них він був і командир, і друг, і декому навіть як батько. Для нього це була найкраща команда воїнів та сім’єю одночасно.
Максим завжди був хоробрим, справедливим, розумним та врівноваженим, що дозволяло йому бути гарним керівником та командиром. До кінця свого життя він проніс у собі світло, людяність, чудове почуття гумору, доброту та любов до людей.
Він любив та пишався своєю родиною, любив свою батьківщину, любив людей та життя.

Він був одним з найкращих синів України , неймовірний, багатогранна особистість, освічений, благородний чоловік, сильний та добрий. Жив з відкритим серцем і допомагав хоч людині, хоч тварині завжди, якщо мав хоч якусь можливість. Мабуть найважливіша частина його особистості, це була здатність бачити у людях найкращі їх риси, підкреслювати їх, надихати людей на зміну до кращого до глибинної їх суті, та завжди підтримувати їх на цьому шляху до змін.
Він мав багато друзів та товаришів, які зараз відкликаються на горе сімʼї та допомагають з щирим серцем в памʼять про його добре імʼя. Він був людиною за якою хотілося слідувати у невідоме без страху.
Максим з дитинства мріяв бути воїном і він загинув, як воїн, займаючись справою свого життя та своїм призначенням. Він справжній воїн світла, бо в темні часи гарно видно світлих людей.

Для всіх нас, для його матусі, для дружини, для маленького сина, для сестри та його племінників, для побратимів та друзів, для всіх тих, хто знав його, це нестерпна втрата та нескінченний біль і ще надія, що його подвиг та смерть не були марними, що Україна переможе ворога та буде сильною та незалежною державою, з прекрасним майбутнім для його нащадків та нині живучих.
Цитата Максима: «Бийся за того хто поруч з тобою, бо він для тебе все і все у ньому»
P.S.
«…Усе знесла й перемогла його любові сила. Того великого вогню і смерть не погасила.» (Леся Українка)