Шановний пане Президенте!
Я, Куничник Тетяна Ігорівна, прошу присвоїти звання Герой України (посмертно) моєму батькові Куничнику Ігорю Семеновичу саперу інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 14 окремої механізованої бригади частини А1008, який до останнього подиху захищав свою країну.
№22/245054-еп
Шановний пане Президенте!
Я, Куничник Тетяна Ігорівна, прошу присвоїти звання Герой України (посмертно) моєму батькові Куничнику Ігорю Семеновичу саперу інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 14 окремої механізованої бригади частини А1008, який до останнього подиху захищав свою країну.
Ігор Куничник народився у сім‘ї Семена та Ольги Куничників 5 грудня 1976 року у селі Броди Волинської області Ковельського району. Після закінчення школи з досягненням повноліття пішов на строкову службу. Служив у внутрішніх військах у тодішньому Дніпропетровську. Після «строчки» підписав контракт і певний час служив у Луцьку. Коли мій тато у 2003 році одружився з моєю мамою вони оселились у Бродах із батьками. У 2006 році у них з‘явилась я. Був період коли тато працював у лісі, але звільнився тому почав їздити за кордон.
Війна застала мого тата в Польщі. Не роздумуючи та не слухаючи нас, він повернувся на Батьківщину. 10 липня 2023 року до нього приїхали працівники військкомату і вручили повістку. Від не відмовився. Пройшов медогляд і уже 11 липня 2023 року поїхав на навчання.
Весь цей час служив на Харківському напрямку. Спочатку був у піхоті. Проявив себе як відповідальний і свідомий військовий. У грудні 2023 року мій батько отримав поранення в руку витягуючи побратимів з-під завалів під час обстрілів тож на трішки його відпустили додому. а 14 січня уже вибув назад у свою військову частину.
Трохи згодом Ігоря Куничника відправили на навчання у Кам’янець-Подільський, після чого став інженером-сапером. Працював на розміновуванні на Харківщині, але вже в іншому населеному пункті. Там також поводився як ЛЮДИНА з великим, добрим серцем. Пізніше йому повідомили, що його переводять у штурмовики. Десять днів тривало навчання і 13 жовтня закінчилося.
А о 9 ранку 16 жовтня приїхали з військкомату і повідомили, що у вівторок, 15 жовтня, Ігор загинув під час виконання бойового завдання.
Почуття змішалися в один суцільний клубок . Серце рвалося на шматки, а треба було ще дочекатися, коли батька доправлять додому.
19 жовтня траурний кортеж прибув до дому Куничників. Востаннє ночував герой у власній оселі, востаннє цілували його бездиханне тіло рідні і близькі.
Мій батько віддав своє життя за усю нашу країну.
Прошу Вас розглянути можливість присвоєння Куничнику Ігорю Семеновичу звання «Герой України» посмертно.
Шановний пане Президенте!
Я, Куничник Тетяна Ігорівна, прошу присвоїти звання Герой України (посмертно) моєму батькові Куничнику Ігорю Семеновичу саперу інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 14 окремої механізованої бригади частини А1008, який до останнього подиху захищав свою країну.