Пане Президенте України! Прошу Вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) моєму чоловіку Грунику Ігорю Михайловичу, солдату 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ, який загинув 25 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Синьківка на Харківщині внаслідок артилерійського обстрілу.

Пане Президенте України!

Прошу розглянути петицію щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України Грунику Ігорю Михайловичу – людині великого серця, справжньому патріоту, мужньому воїну, який віддав життя, захищаючи Україну від російської агресії.

Майже 20 років Ігор жив в Італії та працював пекарем. Однак з початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році повернувся до України, аби стати на захист Батьківщини та своєї родини – дружини Неоніли й сина Владислава.

У червні 2022 року добровільно вступив до лав 53 окремого стрілецького батальйону (ОСБ). Варто зауважити, що він один із тих, хто не виїхав за кордон після початку війни, а, навпаки, повернувся, щоб боронити Україну.

На початку серпня, в складі батальйону, перебував на деокупованій Київщині, де проходив навчання та підготовку до участі в бойових діях.

З лютого по квітень 2023 року Ігор брав безпосередню участь у боях за Бахмут. Проявив себе як сміливий та рішучий боєць, який не лякається небезпеки і не відмовляється від виконання бойових завдань.

Після Бахмута, під час відновлення на Київщині, серед бійців 53 ОСБ проводили відбір добровольців для подальшої участі в бойових діях. Ігор без вагань висунув свою кандидатуру та перевівся до нового підрозділу.

З 28 червня 2023 року брав участь у бойових діях у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Служив стрільцем-номером обслуги десантно-штурмового взводу.

Побратими та командування відзначають його як сміливого, рішучого та відповідального воїна, який неодноразово проявляв героїзм на найскладніших ділянках фронту.

Зокрема, у лютому 2024 року в боях за Синьківку Куп’янського району Харківської області Ігор впродовж кількох днів під постійним вогнем ворога зірвав спробу противника оточити позицію та врятував життя побратимам. А також передавав точні координати ворога, що дозволило завдати значних втрат окупантам та втримати наші позиції. За ці дії був відзначений Головнокомандувачем Олександром Сирським почесною нагородою «Золотий хрест».

25 лютого 2024 року, під час оборони Синьківки, ворог розпочав масований артобстріл. Ігор до останнього залишався на позиції, виконуючи свій обов’язок. Отримавши смертельне поранення, віддав життя за Україну та побратимів.

Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій», а також орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «За мужність і героїзм» (посмертно).

Ігор був не лише воїном, а й людиною, яка щиро цінувала правду та справедливість. Він завжди відстоював правду – у мирному житті, в спілкуванні з людьми, і на війні, де його принциповість і чесність здобули повагу побратимів.

Окрім служби, Ігор мав ще одну місію — підтримувати побратимів як масажист-реабілітолог. У вільний час надавав допомогу бійцям, які страждали від болю у спині, перенапруження м’язів і загальної втоми. Його руки полегшували біль, а добре слово підтримувало бойовий дух тих, хто поруч. «Наш Малюк», - так лагідно та по-братерськи називали кремезного воїна ті, з ким він йшов у бій.

Ігор Груник став прикладом справжнього воїна, людини честі, мужності та самопожертви. Його подвиг заслуговує на найвищу державну відзнаку — звання Героя України (посмертно).

Прошу Вас, Пане Президенте, вшанувати пам’ять мого чоловіка Ігоря Груника, гідного сина України, і посмертно присвоїти йому це високе звання.

Слава Україні! Героям Слава!