Шановний пане Президенте ! Прошу Вас присвоїти звання Герой України (посмертно) старшому офіцеру відділення розвідки військової частини А7033 майору Леху Степану Васильовичу, позивний «Чорний», який віддав своє життя, захищаючи суверенітет та незалежність України під час бойового завдання 27.01.2025.

Шановний пане Президенте України!

Ми, громадяни України та мати воїна Лех Ганна Дмитрівна, звертаємось до Вас із проханням присвоїти звання «Герой України» (посмертно) старшому офіцеру відділення розвідки 105 бригади 80 батальйону майору Леху Степану Васильовичу за його визначний героїзм, самопожертву та відданість Батьківщині, неймовірну мужність, лідерство під час захисту незалежності та суверенітету України.

Лех Степан Васильович народився 07.01.1994 у селі Клювинці, де і закінчив 9 класів у 2009 році. Ще у школі він вирішив пов’язати своє життя з військовою справою, тому продовжував навчання у Коропецькому військовому ліцеї з посиленою військовою підготовкою. Після закінчення ліцею вступив до Національної академії прикордонних військ ім. Богдана Хмельницького у місті Хмельницький. Закінчивши навчання, працював у розвідці прикордонної служби України (Одеській, Чернівецькій, Херсонській областях).
У 2014 під час окупації Криму Степан, ще будучи курсантом, вперше став на захист України (с. Чонгар).

З перших днів повномасштабного вторгнення він не зміг залишитись осторонь і 24.02.2022 став на захист своєї рідної землі — своєї України.
Капітан Лех Степан Васильович 09.03.2022 став командиром зведеної роти добровольців «Кременецька сотня».
Він був справедливим, дбав про своїх людей, і великою мірою завдяки йому через кілька місяців усі повернулись додому у повному складі. Степан мужньо виконував свій військовий обов’язок, як відповідальний командир, воюючи на Харківському та Сумському напрямках.
У 2024 році йому було присвоєно звання майора.

27.01.2025 Степан героїчно загинув від ворожої міни під час виконання бойового завдання ,поблизу с. Олександрівка Охтирського району Сумської області. Він віддав своє молоде життя за волю та незалежність нашої держави. За свою відвагу та особисті досягнення був нагороджений відзнакою Президента України «За Оборону України».
Він мав почесне звання не лише захисника, а й донора. Серед побратимів він був не лише командиром, а й другом, його шанували та поважали, адже він завжди вислуховував і підтримував, давав поради та робив усе можливе, аби врятувати життя побратимів. Усі, хто знав Степана, чи хоча б один раз мав нагоду з ним поспілкуватися, розуміють, що цей світ втратив найдостойнішу людину, яка заслуговувала жити. У нього ще було стільки ідей і планів на життя після Перемоги.

Степан віддав найдорожче, що в нього було — своє життя, за те, щоб його сім’я, дружина, діти, друзі жили у вільній і незалежній країні!
Це дуже болюча та важка втрата для дружини, дітей, батьків, побратимів, друзів. Без батька залишились двоє малолітніх дітей: син Захар, 2,2 роки, та син Олександр, 6 місяців.
Це рана, яка не загоїться ніколи…

Петиція — це найменше, що ми можемо зробити у пам’ять про Степана. Саме такі люди будують наше майбутнє України, його подвиг надихає нас та слугує прикладом безмежної любові до Батьківщини. Присвоєння звання «Героя України» (посмертно) стане гідним вшануванням його подвигу та прикладом для майбутніх поколінь, проявом вдячності від українського народу.

З повагою,
мати Лех Г.Д.