Присвоєння звання Героя України (посмертно) молодому захиснику нашої країни, солдату Казмірчуку Максиму Миколайовичу, бійцю 128 окремої гірсько-штурмової бригади другого відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів четвертого взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів другої роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А1556. Посада: майстер.!

Пане Президенте!
Прошу Вас розглянути петицію щодо присвоєння звання «Герой України» (посмертно) молодому захиснику нашої країни, хороброму бійцю 128 окремої гірсько-штурмової бригади другого відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів четвертого взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів другої роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А1556.
Посада: майстер, солдату Казмірчуку Максиму Миколайовичу, 24 вересня 2003 року народження, який загинув під час виконання бойового завдання 31 березня 2025 року в с. Степногірськ Васильківського району Запорізької області в зоні проведення бойових дій, отримав множинні поранення голови, тулуба та кінцівок внаслідок ураження FPV-дрону, від яких помер у лікарні Запоріжжя 2 квітня 2025 року.

Максим народився в місті Острог та виріс у селі Старий Кривин. Навчався у місцевій школі. Після закінчення одинадцятого класу продовжив здобувати освіту в Поліському національному університеті, що в Житомирі, на факультеті енергетики, де здобував освіту за спеціальністю.
Виявивши стійкість, мужність та героїзм, Максим із перших днів війни долучився до захисту країни. У березні 2022 року добровільно пішов у територіальну оборону в Старому Кривині, чергував на блокпості, аби у разі необхідності якісно та професійно захистити свою сім’ю, свій дім. Не цурався будь-якої роботи, готуючи до оборони. Хотів бути максимально корисним. Брав участь у всіх можливих навчаннях, адже до всіх поставлених завдань відносився старанно, сумлінно та відповідально.
Не зважаючи на те, що Максиму у вересні 2023 року виповнилося лише 20 років, 28 квітня 2024 року він підписав контракт і вступив на військову службу в 128 окрему гірсько-штурмову бригаду.
Проходив підготовку в 169-му навчальному центрі в селищі Десна, а потім служив на дуже небезпечному Запорізькому напрямку.
Завжди мотивував і своїх побратимів на успішність виконання будь-яких завдань. Максим виростав звичайним хлопцем з великим серцем.
Добрий, щирий, життєрадісний, він міг підтримати словом і допомогти ділом. Спортивний, працьовитий, відповідальний — він мав усі риси, щоб його життя було довгим і щасливим. Але Максим обрав інше — він обрав боротися, захищати свою країну, свою родину, кожного з нас.
Та, на жаль, востаннє, коли Максим брав участь у бойовому завданні 31 березня 2025 року в с. Степногірськ Васильківського району Запорізької області в зоні проведення бойових дій, він отримав множинні поранення голови, тулуба та кінцівок внаслідок ураження FPV-дрону, від яких помер у лікарні Запоріжжя 2 квітня 2025 року.
Він був опорою, підтримкою та взірцем для багатьох. Був найкращим сином, племінником, онуком, братом, нареченим, надійним другом та побратимом. Ця нагорода буде особливо важлива для його молодших трьох сестричок — буде тим вічним спомином про найкращого, наймужнішого старшого брата! Серце розривається, розуміючи, що Максим прожив лише 21 рік, і війна несправедливо позбавила його щасливого майбутнього.
Не зважаючи на юний вік, Максим своєю мужністю та особистою сміливістю заслуговує на найвищу державну нагороду — Героя України (посмертно).
Ця петиція — найменше, що можна зробити для вшанування його пам’яті. Він віддав за нас із вами найцінніше — своє ще зовсім молоде життя.
Сподіваємось на Вашу підтримку, щоб віддати останню шану воїну, який загинув за нас з вами, за вільну та мирну Україну.
Уклін та вічна пам’ять всім загиблим!
Слава Україні!