ПЕТИЦІЯ щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) Яремейчуку Любомиру Васильовичу

Шановний Володимире Олександровичу!

Звертаюся до Вас з глибокою повагою та щирим проханням — вшанувати пам’ять воїна, захисника, людини високої честі й мужності — Яремейчука Любомира Васильовича, 07.02.1976 р.н., уродженця села Вербівці Івано-Франківської області, мешканця міста Заліщики Тернопільської області — і присвоїти йому почесне звання Героя України (посмертно).

Любомир Васильович був прикладом відданості своїй державі ще задовго до повномасштабної війни. У найтяжчі для України часи, коли ворог вперше відкрито зазіхнув на нашу свободу, він не залишився осторонь — вступив до лав Збройних Сил України та брав участь в антитерористичній операції у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади (військова частина А1556). Там він проявив себе як сміливий воїн, рішучий, справедливий, витривалий, сильний фізично і морально. Він був прикладом для побратимів, завжди першим ішов у бій, завжди — із щитом для тих, хто поруч.

Його хоробрість була відзначена державними нагородами:
• Відзнакою «За заслуги»
• Нагрудним знаком «Учасник АТО»
• Нагрудним знаком «Ветеран війни / Учасник бойових дій»
• Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»

З початком повномасштабної агресії у 2022 році, Любомир Васильович не вагаючись вдруге став на захист України. У березні 2022 року він знову вступив до лав ЗСУ, цього разу — до 53-ї окремої механізованої бригади (військова частина А0536). З 14 березня він обороняв Вугледарський напрямок на Донеччині — один із найгарячіших і найнебезпечніших.

Він не просто виконував накази — він жив своєю місією. Його побратими згадують його як людину, яка завжди підтримувала, захищала, мотивувала, навчала. Він неодноразово рятував життя товаришів ціною власного ризику.

11 квітня 2023 року, під час виконання бойового завдання в місті Вугледар Волноваського району Донецької області, Любомир Яремейчук загинув внаслідок артилерійського обстрілу, отримавши важкі поранення, несумісні з життям.

У нього залишилися родина: дружина, донька, мати, брат, вітчим — люди, які любили його безмежно і щодня чекають на заслужене державне визнання його подвигу.

Його життя — це приклад справжньої любові до Батьківщини, відданості військовій присязі та безмежної жертовності. Він віддав найдорожче — своє життя — за свободу, спокій і незалежність України. Його вчинок — не просто героїзм, а символ стійкості, незламності й національної гідності.

Вірю, що держава не забуває своїх Героїв. І що Любомир Васильович гідний бути вшанованим найвищою державною нагородою — званням Героя України (посмертно).