Присвоєння звання Героя України (посмертно) Григоренку Олександру Володимировичу - захиснику,який віддав життя за незалежність України.

Шановний пане Президенте,прошу Вас присвоїти почесне звання Героя України(посмертно) моєму чоловікові, старшому солдату 95 ОДШБр Григоренку Олександру Володимировичу за позивним «Gricha».
Народився Григоренко Олександр Володимирович 8 грудня 1987 року в селищі Павлиш, де пройшли його дитинство і юність. Тут він закінчив 9 класів місцевої школи. Навчався в Одеському технікумі газової та нафтової промисловості, який закінчив з відзнакою, та в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Трудовий шлях Олександра розпочався на Задніпровській газокомпресорній станції Кременчуцького управління магістральних газопроводів на посаді машиніста газотурбінних установок.
Усі, хто знав Олександра, говорять про нього однаково: він у школі, технікумі , в університеті був розумним і старанним, з друзями – надійним і відкритим, вдома – щирим, добрим, працьовитим і турботливим. Дуже любив своїх батьків, брата Олексія та сестру Наталію, обожнював донечку Анастасію, був для них надійним плечем. Мав багато хрещеників, до всіх ставився як до рідних. Дуже любив подорожувати різними містами нашої країни. Історичні музеї, замки, природа надихали його. З любов'ю та ніжністю ставився до домашніх чотирилапих улюбленців. Пухнасті вихованці супроводжували його по життю. Крім того, захоплювався військовою технікою . Тому ще до повномасштабного вторгнення російського окупанта на нашу землю у 2021 році добровольцем пішов до лав Збройних Сил України, підписавши контракт. Вже на службі його і застала повномасштабна війна, відтоді Олександр мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи рідну землю від ненависного загарбника. Завжди говорив: "А хто, як не я, буде захищати дітей". За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивного боку, свої обов’язки виконував на відмінно, мав авторитет серед керівництва та побратимів. Завжди підтримував моральних дух у своєму підрозділі, турбувався про бойових товаришів та стійко переносив інтенсивні навантаження при виконанні бойових завдань щодо знищення ворога. Та незважаючи на всі життєві випробування, мріяв про щасливе та мирне майбутнє у вільній Україні, планував подорожувати зі своєю дружиною Ритою , народити сина, який був би його вірним нащадком. "У кожного військового повинен бути син", – говорив Олександр. Але війна зламала всі плани, з 08 липня 2024 року Григоренко Олександр вважався безвісти зниклим. Всі рідні ні на хвилину не полишали надії на його повернення до рідного дому. Та весна 2025 року обірвала ці надії : родина отримала страшну звістку про те, що старший солдат Григоренко Олександр Володимирович, гранатометник 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини А0281 загинув 08 липня 2024 року поблизу населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області в бою за Україну, її свободу та незалежність внаслідок артилерійського обстрілу.
За час служби був нагороджений медаллю «ЗА ОСОБЛИВУ СЛУЖБУ III СТУПЕНЯ», орденом «ЗА МУЖНІСТЬ " III ступеня, мав статус Учасника бойових дій.
Олександр загинув як Герой, до останньої миті виконуючи свій військовий обов’язок.
Ми завжди будемо пам’ятати його великий внесок у майбутню Перемогу. Він назавжди залишиться в наших серцях вірним захисником держави, що до кінця виконав свій військовий обов'язок.
Я, батьки, рідні, друзі, побратими, односельці та всі ті, хто знав Олександра, низько схиляємо голови перед захисником-Героєм. Його смерть стала величезною втратою для всіх. Він назавжди залишиться в нашій пам'яті і в наших серцях.
Враховуючи його визначні заслуги, мужність і самовіддане служіння Україні, прошу присвоїти Григоренку Олександру Володимировичу звання Героя України (посмертно).

З повагою - дружина загиблого Героя, Рита Григоренко.