Шановний пане Президенте! Звертаюсь до Вас із проханням, надати високе звання Героя України (посмертно) моєму братові, Соловйову Дмитру.

Шановний пане Президенте!

Звертаюсь до Вас із проханням, надати високе звання Героя України (посмертно) моєму братові, Соловйову Дмитру.

Дмитро зустрів повномасштабну війну у Бучі, через три місяці після завершення строкової служби.
Коли російські війська вже були на порозі, він не вагаючись вирушив до Києва пішки і не залишився осторонь. В свої юні 21, як справжній чоловік.
Без зброї, без команди, без гарантій — тільки з вірою в обов’язок перед країною.
Цей шлях — не просто дорога до воєнкомату. Це був шлях Людини з великої літери, шлях справжнього Воїна.

Соловйов Дмитро, військовослужбовець в/ч А4712 Святошинського РТЦК міста Київ, від самого початку війни став на захист Батьківщини — свідомо, мужньо й віддано. Його бойовий шлях — це послідовність подвигів, які заслуговують на пам’ять і найвище визнання.

Участь у звільненні Київської області:
Дмитро приймав безпосередню участь у звільненні Київської області від окупантів. У складі роти вони перебували на напрямку міста Ірпінь — одному з найнебезпечніших рубежів оборони, де ворог не шкодував ані сил, ані техніки.

Після звільнення Київщини – Донецький напрямок:
Після успішного виконання завдань у Київській області, Дмитро був перекинутий на Донецький напрямок. У період із 28 листопада по 26 грудня 2022 року він брав участь у бойових діях у складі оперативно-технічного групування «Соледар» в смт Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.

Служба у складі 118-ї окремої механізованої бригади:
Дмитро проходив службу як військовослужбовець-зв’язківець у 118-й ОМБр.
Державне визнання:
За участь у бойових діях Дмитро був нагороджений медаллю «Ветеран війни»

Запорізький напрямок.
Після Донеччини його бойовий шлях продовжився на Запорізькому напрямку. Дмитро виконував складні бойові завдання в умовах постійної загрози для життя.

Останній бій і вічна памʼять:
7 січня 2025 року Дмитро загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області. Це був один із тих днів, коли ворог вів масований штурм, не шкодуючи ні техніки, ні людей. Загинув під обстрілами — у строю, у дії, у вірності присязі. Він пішов із життя як справжній воїн, мужньо, з гідністю, до останнього подиху залишаючись на своєму посту.

Дмитро народився 6 травня 2000 року в селищі Шевченко Покровського району Донецької області. Він ріс звичайним хлопцем, але з великим серцем. Коли ворог наблизився до рідного краю, його родина змушена була залишити дім. Тож останній спочинок Дмитро знайшов у місті Павлоград, 13 січня, де його поховали з військовими почестями.

Прошу Вас, пане Президенте України, надати високе звання Героя України (посмертно) моєму братові, Соловйову Дмитру який не просто виконав свій обов’язок, а віддав найдорожче заради нашого майбутнього — своє життя. Він був, є і залишиться Героєм для всіх, хто його знав, і для тих, кого він захищав.
Слава Україні!
Героям Слава!

З повагою та вірою
Сестра Дмитра — Вікторія