№22/246478-еп
Шановний Пане Президенте! З великою повагою звертаюсь до Вас та керівників відповідних органів від імені трьох доньок, сина, батьків, дружини та брата з проханням присвоєння найвищого звання «Герой України» (посмертно) для мого татуся Козіка Євгенія Олександровича.
Автор (ініціатор): Сімакіна Каріна Євгеніївна
Дата оприлюднення: 08 травня 2025
Шановний Володимир Олександрович!
Народився Козік Євгеній Олександрович 12 грудня 1975 року у місті Красилів Хмельницької області. Навчався в Красилівській гімназії №1, після переведення продовжив навчання у Красилівському ліцеї. Закінчивши школу, навчався в Державному професійно-технічному навчальному закладі, здобув професію електрозварювальника.
З початку повномасштабного вторгнення тричі ходив до військомату. Однак йому відмовляли через те що має посвідчення багатодітного батька.
8 серпня 2023 року добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. Проходив військові навчання в Румунії. Служив в складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону в 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського в/ч А4427, на посадах стрілець-гранатометник, стрілець-снайпер, позивний «Козік».
Виконував бойові завдання по захисту Батьківщини на Донецькому та Харківському напрямках. Здобув нагороду нагрудний знак медаль «Ветеран війни».
За час служби з 31-го грудня 2024 року отримав одну десятиденну відпустку в зв’язву зі звільненням рідного брата Валентина з російського полону, який також боронив рідну землю з 22 лютого 2024 року, однак в результаті обстрілів отримав важкі поранення, потрапив в російський полон та втратив обидві кінцівки ніг. Нині Валентин перебуває на реабілітації.
16 лютого 2025 року життя нашої сім’ї змінилося назавжди. Мій татусь Козік Євгеній Олександрович героїчно загинув на передовій лінії оборони піч час виконання бойового завдання біля селища Гранів Харківської області від вадкої самохідно-артилерійської установи ( СУ-152). Ми втратили рідну людину, яка захищала не лише нас – свою родину, а й усіх українців.
У нього залишилися: мама Юлія Францівна та батько Олександр Петрович, донька від першого шлюбу Каріна Євгеніївна, дружина Людмила та діти Аліна, Олександр і Катерина, рідний брат Валентин. Безсумнівно, жодні нагороди не повернуть нам рідну людину. Проте не варто забувати про внесок Євгенія Олександровича у боротьбу з окупантами. Тож наша сім’я, родичі та усі хто знав його, просимо закарбувати це в історії та присвоїти йому звання Герой України (посмертно).
Для нас його найблищих людей, а також його майбутніх нащадків її розгляд і присвоєння звання Герой України (посмертно), буде важливим знаком підтримки від Вас як від гаранта Конституції України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України як від Президента України, а також символом вдячності від українців, яких до останнього подиху захищав від російських нападників мій тато.
Народився Козік Євгеній Олександрович 12 грудня 1975 року у місті Красилів Хмельницької області. Навчався в Красилівській гімназії №1, після переведення продовжив навчання у Красилівському ліцеї. Закінчивши школу, навчався в Державному професійно-технічному навчальному закладі, здобув професію електрозварювальника.
З початку повномасштабного вторгнення тричі ходив до військомату. Однак йому відмовляли через те що має посвідчення багатодітного батька.
8 серпня 2023 року добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. Проходив військові навчання в Румунії. Служив в складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону в 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського в/ч А4427, на посадах стрілець-гранатометник, стрілець-снайпер, позивний «Козік».
Виконував бойові завдання по захисту Батьківщини на Донецькому та Харківському напрямках. Здобув нагороду нагрудний знак медаль «Ветеран війни».
За час служби з 31-го грудня 2024 року отримав одну десятиденну відпустку в зв’язву зі звільненням рідного брата Валентина з російського полону, який також боронив рідну землю з 22 лютого 2024 року, однак в результаті обстрілів отримав важкі поранення, потрапив в російський полон та втратив обидві кінцівки ніг. Нині Валентин перебуває на реабілітації.
16 лютого 2025 року життя нашої сім’ї змінилося назавжди. Мій татусь Козік Євгеній Олександрович героїчно загинув на передовій лінії оборони піч час виконання бойового завдання біля селища Гранів Харківської області від вадкої самохідно-артилерійської установи ( СУ-152). Ми втратили рідну людину, яка захищала не лише нас – свою родину, а й усіх українців.
У нього залишилися: мама Юлія Францівна та батько Олександр Петрович, донька від першого шлюбу Каріна Євгеніївна, дружина Людмила та діти Аліна, Олександр і Катерина, рідний брат Валентин. Безсумнівно, жодні нагороди не повернуть нам рідну людину. Проте не варто забувати про внесок Євгенія Олександровича у боротьбу з окупантами. Тож наша сім’я, родичі та усі хто знав його, просимо закарбувати це в історії та присвоїти йому звання Герой України (посмертно).
Для нас його найблищих людей, а також його майбутніх нащадків її розгляд і присвоєння звання Герой України (посмертно), буде важливим знаком підтримки від Вас як від гаранта Конституції України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України як від Президента України, а також символом вдячності від українців, яких до останнього подиху захищав від російських нападників мій тато.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Прейма Лілія Любомирівна
24 травня 2025
2.
Давидович Оксана Ярославівна
24 травня 2025
3.
Горчак Ірина Варсанофіївна
24 травня 2025
4.
Юр Тетяна Миколаївна
24 травня 2025
5.
Манчук Вероніка Андріївна
24 травня 2025
6.
Клімчук Ольга Василівна
24 травня 2025
7.
Гогія Тетяна Вікторівна
24 травня 2025
8.
Бабась Олена Олександрівна
24 травня 2025
9.
Кирилюк Марія Миколаївна
24 травня 2025
10.
Прейма Вероніка Романівна
24 травня 2025
11.
Хворостовська Наталія Дмитрівна
24 травня 2025
12.
Шиманська Світлана Богданівна
24 травня 2025
13.
Глинчак Марія Василівна
24 травня 2025
14.
Морозюк Катерина Адамівна
24 травня 2025
15.
Козачук Марія Миколаївна
24 травня 2025
16.
Шарапа Ольга Борисівна
24 травня 2025
17.
Мажара Вікторія Сергіївна
24 травня 2025
18.
Галкіна Тетяна Іванівна
24 травня 2025
19.
Рєзнік Лариса Петрівна
24 травня 2025
20.
Ролюк Оксана Євгеніївна
24 травня 2025
21.
Гриців Наталія Ярославівна
24 травня 2025
22.
Качан Світлана Володимирівна
24 травня 2025
23.
Ружін Вікторія Володимирівна
24 травня 2025
24.
Баранов Володимир Володимирович
24 травня 2025
25.
Дочева Юлія Вікторівна
24 травня 2025
26.
Ракоїд Анастасія Сергіївна
24 травня 2025
27.
Романенко Альона Анатоліївна
24 травня 2025
28.
Квасневська Ірина Анатоліївна
24 травня 2025
29.
Паламарик Василь Іванович
24 травня 2025
30.
Носенко Галина Володимирівна
24 травня 2025
4512
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 76 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.