№22/246478-еп
Шановний Пане Президенте! З великою повагою звертаюсь до Вас та керівників відповідних органів від імені трьох доньок, сина, батьків, дружини та брата з проханням присвоєння найвищого звання «Герой України» (посмертно) для мого татуся Козіка Євгенія Олександровича.
Автор (ініціатор): Сімакіна Каріна Євгеніївна
Дата оприлюднення: 08 травня 2025
Шановний Володимир Олександрович!
Народився Козік Євгеній Олександрович 12 грудня 1975 року у місті Красилів Хмельницької області. Навчався в Красилівській гімназії №1, після переведення продовжив навчання у Красилівському ліцеї. Закінчивши школу, навчався в Державному професійно-технічному навчальному закладі, здобув професію електрозварювальника.
З початку повномасштабного вторгнення тричі ходив до військомату. Однак йому відмовляли через те що має посвідчення багатодітного батька.
8 серпня 2023 року добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. Проходив військові навчання в Румунії. Служив в складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону в 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського в/ч А4427, на посадах стрілець-гранатометник, стрілець-снайпер, позивний «Козік».
Виконував бойові завдання по захисту Батьківщини на Донецькому та Харківському напрямках. Здобув нагороду нагрудний знак медаль «Ветеран війни».
За час служби з 31-го грудня 2024 року отримав одну десятиденну відпустку в зв’язву зі звільненням рідного брата Валентина з російського полону, який також боронив рідну землю з 22 лютого 2024 року, однак в результаті обстрілів отримав важкі поранення, потрапив в російський полон та втратив обидві кінцівки ніг. Нині Валентин перебуває на реабілітації.
16 лютого 2025 року життя нашої сім’ї змінилося назавжди. Мій татусь Козік Євгеній Олександрович героїчно загинув на передовій лінії оборони піч час виконання бойового завдання біля селища Гранів Харківської області від вадкої самохідно-артилерійської установи ( СУ-152). Ми втратили рідну людину, яка захищала не лише нас – свою родину, а й усіх українців.
У нього залишилися: мама Юлія Францівна та батько Олександр Петрович, донька від першого шлюбу Каріна Євгеніївна, дружина Людмила та діти Аліна, Олександр і Катерина, рідний брат Валентин. Безсумнівно, жодні нагороди не повернуть нам рідну людину. Проте не варто забувати про внесок Євгенія Олександровича у боротьбу з окупантами. Тож наша сім’я, родичі та усі хто знав його, просимо закарбувати це в історії та присвоїти йому звання Герой України (посмертно).
Для нас його найблищих людей, а також його майбутніх нащадків її розгляд і присвоєння звання Герой України (посмертно), буде важливим знаком підтримки від Вас як від гаранта Конституції України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України як від Президента України, а також символом вдячності від українців, яких до останнього подиху захищав від російських нападників мій тато.
Народився Козік Євгеній Олександрович 12 грудня 1975 року у місті Красилів Хмельницької області. Навчався в Красилівській гімназії №1, після переведення продовжив навчання у Красилівському ліцеї. Закінчивши школу, навчався в Державному професійно-технічному навчальному закладі, здобув професію електрозварювальника.
З початку повномасштабного вторгнення тричі ходив до військомату. Однак йому відмовляли через те що має посвідчення багатодітного батька.
8 серпня 2023 року добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. Проходив військові навчання в Румунії. Служив в складі 13-го окремого мотопіхотного батальйону в 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського в/ч А4427, на посадах стрілець-гранатометник, стрілець-снайпер, позивний «Козік».
Виконував бойові завдання по захисту Батьківщини на Донецькому та Харківському напрямках. Здобув нагороду нагрудний знак медаль «Ветеран війни».
За час служби з 31-го грудня 2024 року отримав одну десятиденну відпустку в зв’язву зі звільненням рідного брата Валентина з російського полону, який також боронив рідну землю з 22 лютого 2024 року, однак в результаті обстрілів отримав важкі поранення, потрапив в російський полон та втратив обидві кінцівки ніг. Нині Валентин перебуває на реабілітації.
16 лютого 2025 року життя нашої сім’ї змінилося назавжди. Мій татусь Козік Євгеній Олександрович героїчно загинув на передовій лінії оборони піч час виконання бойового завдання біля селища Гранів Харківської області від вадкої самохідно-артилерійської установи ( СУ-152). Ми втратили рідну людину, яка захищала не лише нас – свою родину, а й усіх українців.
У нього залишилися: мама Юлія Францівна та батько Олександр Петрович, донька від першого шлюбу Каріна Євгеніївна, дружина Людмила та діти Аліна, Олександр і Катерина, рідний брат Валентин. Безсумнівно, жодні нагороди не повернуть нам рідну людину. Проте не варто забувати про внесок Євгенія Олександровича у боротьбу з окупантами. Тож наша сім’я, родичі та усі хто знав його, просимо закарбувати це в історії та присвоїти йому звання Герой України (посмертно).
Для нас його найблищих людей, а також його майбутніх нащадків її розгляд і присвоєння звання Герой України (посмертно), буде важливим знаком підтримки від Вас як від гаранта Конституції України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України як від Президента України, а також символом вдячності від українців, яких до останнього подиху захищав від російських нападників мій тато.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Рокоче Ілля Вікторович
19 липня 2025
2.
Пальонка Світлана Іванівна
19 липня 2025
3.
Боклан Оксана Михайлівна
19 липня 2025
4.
Мельник Надія Василівна
19 липня 2025
5.
Копійка Аліна Сергіївна
19 липня 2025
6.
Мокрота Наталія Валеріївна
19 липня 2025
7.
Соколовська Олена Василівна
18 липня 2025
8.
Тітовець Тетяна Василівна
18 липня 2025
9.
Олійник Олена Анатоліївна
18 липня 2025
10.
Черемних Олеся Сергіївна
18 липня 2025
11.
Мельник Юлія Вікторівна
18 липня 2025
12.
Лопоша Галина Адамівна
18 липня 2025
13.
Семенюк Марія Володимирівна
18 липня 2025
14.
Цебер Наталія Миколаївна
18 липня 2025
15.
Чумак Світлана Миколаївна
18 липня 2025
16.
Атаманюк Інна Володимирівна
18 липня 2025
17.
Власюк Тетяна Павлівна
18 липня 2025
18.
Кардаш Юлія Олександрівна
18 липня 2025
19.
Стецько Руслана Володимирівна
18 липня 2025
20.
Коржевич Любов Анатоліївна
18 липня 2025
21.
Харламова Ганна Валеріївна
18 липня 2025
22.
Ткачук Оксана Володимирівна
18 липня 2025
23.
Музичка Анастасія Олександрівна
18 липня 2025
24.
Палій Таїсія Іванівна
18 липня 2025
25.
Полюшко Катерина Миколаївна
18 липня 2025
26.
Коржевич Яна Володимирівна
18 липня 2025
27.
Задорожна Надія Петрівна
18 липня 2025
28.
Астаф'єва Ольга Григорівна
18 липня 2025
29.
Сірченко Алла Петрівна
18 липня 2025
30.
Селіванова Олена Володимирівна
18 липня 2025
11072
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 21 день
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.