Пише до Вас мати, серце якої розбите й більше ніколи не буде цілісним. Мій єдиний син, Павленчик Юрій Русланович, народився 10 липня 2002 року й віддав своє молоде життя за Україну.
Він добровільно став до лав Збройних Сил України 3 липня 2024 року, служив у складі 3-ї окремої штурмової бригади. У жовтні того ж року, під час виконання бойового завдання, Юрій отримав чотири вогнепальних поранення та сім уламкових поранень від гранати. Незважаючи на важкий стан, він витримав лікування, пройшов реабілітацію й повернувся до строю, щоб знову стати поряд зі своїми побратимами.
20 квітня 2025 року, під час чергової бойової операції, мій син загинув унаслідок підриву на протитанковій міні. Йому було всього 22 роки.
Юрій не просто воїн. Він — приклад справжньої мужності, незламності духу та любові до Батьківщини, сильнішої за страх і навіть за смерть. Його вибір — стояти до кінця — був свідомим. Він не боявся болю, не боявся повернутися туди, де вже ледве не втратив життя.
Я звертаюся до Вас не тільки як громадянка, а як мати Героя. Прошу вшанувати пам’ять мого сина найвищою державною нагородою — званням Героя України (посмертно). Нехай ця відзнака стане символом пошани не лише до мого Юрія, а й до всіх, хто бореться й гине за волю України.
Зі сльозами й вірою в справедливість
Савчишина Валерія Юріївна
Україна
М. Вінниця, вул. Київська 132/67