Прошу присвоїти почесне звання Герой України (посмертно) моєму синові Рагузову Дмитру Олександровичу, який загинув під час відсічі збройної агресії рф

Рагузов Дмитро Олександрович
21 лютого 1999 — 25 жовтня 2024
Народився в місті Калуш.
1. В дитинстві Дмитро був дуже енергійною та допитливою дитиною, завжди випромінював життєву силу та радість. Він відвідував дитячий садок «Росинка», а шкільну освіту здобув у ЗОШ №10. Після 9 класу вступив до ПТУ №7 на спеціальність «електрик». Закінчивши навчання, працював охоронцем у мережі магазинів «Фора», виявляючи відповідальність та дисциплінованість у роботі.
2. У 2019 році Дмитро вирішив присвятити себе службі в лавах Національної гвардії України. Спочатку проходив строкову службу в військовій частині 3066 у складі 27 Печерської бригади, де входив до підрозділу конвоювання. Вже в грудні того ж року підписав контракт, відчувши справжнє покликання захищати Батьківщину. У березні 2020 року перевівся до Батальйону оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького, де виконував бойові завдання в зоні проведення операції об'єднаних сил (ООС) поблизу Світлодарської дуги на Донеччині.
3. Перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, Дмитро зустрів у Києві під час відпочинку після ротації. Разом із батьком, не вагаючись, став на захист столиці. Вони разом служили під Гостомелем, а пізніше Дмитро брав участь у завданнях із захисту аеропорту Бориспіль, щоб запобігти його захопленню. Після визволення Київщини від окупантів його підрозділ виконував бойові задачі у Луганській області.
4. У лютому 2024 року Дмитра перевели до військової частини 3017 3-ї Бригади оперативного призначення НГУ «Спартан». Уже за кілька днів він відправився виконувати бойові завдання в селі Роботине Запорізької області, проявляючи мужність та професіоналізм.
5. У бойових умовах Дмитро проявив себе як досвідчений і надійний медик. Одного разу він надав невідкладну допомогу пораненому бійцеві, врятувавши йому життя. Це враження підштовхнуло командування до рішення відправити Дмитра на навчання за кордон, де він пройшов спеціалізовані курси з бойової медицини.
6. Після закінчення курсів Дмитро повернувся в Україну і почав виконувати обов'язки бойового медика на Харківському напрямку, де активно надавав медичну допомогу та евакуював поранених з лінії бою. Під час одного з бойових виходів, у селі Липці, Дмитро рятував побратимів, незважаючи на постійну небезпеку. Пізніше його підрозділ перекинули до Білгородської області в село Журавльовка, де Дмитро продовжував виконувати завдання не лише як медик, але й як провідник, допомагаючи змінювати особовий склад на передових позиціях.
7. 5 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання, Дмитро потрапив під атаку російських FPV-дронів. Один із дронів вразив його побратима, який загинув на місці. Дмитро отримав численні осколкові поранення правої руки, ребер та легенів, а також контузію і розрив барабанної перетинки в правому вусі. Попри поранення, він зміг вивести свою групу з 15 осіб у безпечну зону через густий листяний ліс, не давши ворогу виявити їх за допомогою дронів. Їм вдалося дістатися безпечної зони лише через 14 годин виснажливого шляху.
8. Після евакуації Дмитра доставили до шпиталю, але врятувати його руку, на жаль, не вдалося. Попри тяжкий стан, Дмитро залишався мужнім і не втрачав бойового духу. Його перевели до шпиталю в Києві для подальшого лікування та реабілітації.
9. Попри стійкість та мужність, у ніч із 24 на 25 жовтня 2024 року його серце не витримало раптових ускладнень, і він відійшов у вічність.
10. Дмитро був оптимістом та життєрадісною людиною, завжди любив жартувати і сміятися, що підбадьорювало всіх навколо. Йому було лише 25 років. У нього ще не було власної сім'ї, але він вважав своєю родиною кожного побратима і завжди залишався вірним товаришем.
Дмитро Рагузов залишив незабутній слід у серцях усіх, хто його знав. Він віддав своє життя за мирне майбутнє України, його подвиг та самопожертва назавжди залишаться в нашій пам’яті.