Присвоєння звання "Герой України" (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, саперу інженерно-саперного взводу механізованого батальйону військової частини А7028, солдату ЧИМЕРИСУ Юрію Вікторовичу 06.05.1972 р.н.

Шановний Президенте України, Володимире Олександровичу!
Прошу Вас присвоїти звання "Герой України" (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, саперу інженерно-саперного взводу механізованого батальйону військової частини А7028, солдату ЧИМЕРИСУ Юрію Вікторовичу 06.05.1972 р.н.
Звертається до Вас мати та дружини загиблого воїна Збройних Сил України, Юрія Вікторовича Чимериса, який загинув 15 вересня 2024 року поблизу міста Торецьк.
Юрій був мобілізований 12 липня 2022 року та приєднався до 100-ї Волинської бригади територіальної оборони. Він служив разом із сином, який добровільно вирушив захищати Україну 27 лютого 2022 року. Після проходження підготовки у волинських лісах на кордоні з Білоруссю, їхня бригада навесні 2023 року вирушила виконувати свій військовий обов’язок на Донеччину.
У 2024 році, під час ротації Юрій пройшов медичне обстеження, яке виявило захворювання, що вимагало операції, а також проблеми із серцем. Висновок комісії був наступним: необхідність лікування серця і часткова непридатність до військової служби в армії. Проте Юрій обрав залишитися зі своєю бойовою бригадою, яку вважав своєю другою родиною.
14 вересня 2024 року його група отримала завдання зайняти спостережний пункт у місті Торецьк. Вона складалася з п’яти осіб: старший групи, Юрій і троє молодих захисників. Їм необхідно було зайняти крайній будинок, який розвідка визначила як безпечний. Однак звідти відкрили кулеметний вогонь. Старший групи та Юрій, рухаючись попереду й прикриваючи своїх товаришів, загинули, отримавши смертельні поранення. Завдяки їхній самопожертві три інші захисники залишилися живими. Тіло Юрія забрали його товариші, які висловили: "Заберемо тіло нашого Вікторовича."
Ім'я старшого групи нажаль нам невідоме, але їхня жертва врятувала життя не лише трьом воїнам, а можливо й десяткам інших, оскільки противник був добре замаскований.
Процес ідентифікації тіла Юрія відбувся у Дніпрі. Поховали його в рідному селі Лежниця на Волині. Дорога довжиною два кілометри була вкрита квітами, а численні автомобілі супроводжували його в останню путь.
У січні 2025 року в школі, де навчався Юрій, було відкрито меморіальну дошку. Таку ж дошку встановлено у Нововолинському будинку дитячої творчості, де він працював.
У Юрія залишилися хвора дружина (інвалід третьої групи), мати віком 82 роки, двоє синів, троє внуків та двоє братів. Цей лист містить сльози і біль матері та дружини.
Наш Юрій – це справжній Герой! Він воював без страху і гордо; ми пишаємося ним.
Неймовірно важко чекати новин з війни, але ще тяжче поховати близьку людину. Він любив свою Волинь і Запоріжжя — батьківщину його дружини Маріанни.
Всі українські воїни — герої. Їхній героїзм є небаченим для світу протягом тривалого часу. Україна веде боротьбу зі звірячою агресією.
Прошу Вас звернути увагу на прохання матері та дружини і вшанувати подвиг Юрія та його побратима гідною нагородою. Ми довіряємо Вам, як віримо у перемогу нашої дорогої України.