Присвоєння звання Героя України з врученням ордену "Золота Зірка" (посмертно) старшому солдату, старшому кулеметнику (бронеавтомобіля) 1 групи спеціального призначення взводу розвідки спеціального призначення 2 батальйону спеціального призначення 12 БрСпП АЗОВ (військова частина 3057). БОЙКО Миколі Володимировичу, 20.12.1999 року народження, позивний «Казка», «Сич»

Пане Президент!

Прошу Вас присвоїти звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка» (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, мужньому воїну, старшому солдату, старшому кулеметнику (бронеавтомобіля) 1 групи спеціального призначення взводу розвідки спеціального призначення 2 батальйону спеціального призначення 12 БрСпП АЗОВ (військова частина 3057). Бойко Миколі Володимировичу, 20.12.1999 року народження, позивний «Казка», «Сич»

Бойко Микола Володимирович 20.12.1999 року народження, уродженець міста Одеси. Навчався у Одеській загальноосвітній школі № 14 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області. Микола з юних років захоплювався кресленням, і його талант у цій сфері був підтверджений перемогою в міському конкурсі з креслення, де він посів перше місце в Одесі. Цей успіх надихнув його на створення власних дизайнерських проєктів меблів і бажанням реалізовувати їх після перемоги. Після завершення школи Микола вступив до Одеського національного морського університету, де демонстрував високі результати у навчанні та здобув заслужену повагу як серед однокурсників, так і викладачів. Проте, з початком повномасштабного вторгнення вирішив стати на захист країни. Микола двічі намагався доєднатися до лав Збройних Сил України, звертаючись до різних військкоматів, проте отримував відмову через свій молодий вік. Йому наголошували, що держава потребує освіченої молоді, здатної розвивати країну у майбутньому. Однак його рішучість і прагнення боронити Батьківщину не згасали. У березні 2022 року Микола пішов добровольцем до 126-ї бригади територіальної оборони. Саме там він розпочав свій військовий шлях і відкрив для себе нову, важливу та улюблену справу — захист України.
Микола щиро захоплювався історією України та усвідомлював важливість збереження національної ідентичності. Він свідомо відмовився від російської мови в повсякденному житті, зробивши це принциповим кроком у напрямку подолання імперської спадщини. Його інтереси виходили за межі вітчизняної історії — він глибоко вивчав скандинавську культуру та міфологію, яка надихала його силою духу та символізмом. Особливим вираженням його внутрішніх переконань було татуювання у вигляді богині Феміди — символу справедливості, що втілювало його прагнення до чесності, справедливості та морального порядку. Микола вирізнявся щирістю, добротою та чуйністю. Особливе місце у його серці займали тварини: він ставився до них з неймовірною ніжністю, турботою і любов’ю, що говорило про його глибоку людяність та доброту душі.
В серпні 2023 року приєднався до 12 БрСпП АЗОВ. Микола постійно прагнув удосконалюватися у військовій справі, демонструючи високі результати під час тренувань та навчань. Він ставився до служби з максимальною відповідальністю й серйозністю, розуміючи важливість професійного росту в умовах війни. Його метою було стати розвідником — воїном, здатним діяти точно, швидко й ефективно, завдаючи ворогу рішучого опору. Це прагнення було виявом його безкомпромісної відданості справі захисту Батьківщини. У новому колективі — взводі розвідки — Микола зарекомендував себе як справжній професіонал. За словами побратимів, Микола був глибоко відданий ідеї Свободи та Незалежності українського народу. Він був мужнім воїном, висококласним фахівцем своєї справи, який здобув беззаперечний авторитет і щиру повагу серед бойових товаришів. Його командири та побратими відзначали старанність, витримку та вміння ефективно виконувати поставлені бойові задачі. Безкомпромісність у принципах та внутрішня стійкість вражали кожного, хто мав честь знати його особисто.
З честю та гідністю виконував свій військовий обов‘язок на різних напрямках у найжорстокіших боях. Попри поранення, Микола не дозволив собі залишити стрій — часу на реабілітацію не було, адже країна потребувала його захисту. Він брав участь у надзвичайно складних розвідувальних операціях, виконував найнебезпечніші бойові завдання, рятував життя побратимам, а також допомагав повертати тіла загиблих воїнів їхнім рідним. Це — лише частина з усіх мужніх і благородних вчинків, які стали свідченням його безмежної відданості Україні та справжнього воїнського духу. На той час 12 бригада спеціального призначення Азов виконувала бойові завдання на Донеччині.
Освічений, ерудований і водночас скромний та доброзичливий, Микола поєднував інтелігентність із глибокою людяністю. Він щиро любив життя, та понад усе — свою Батьківщину, за яку був готовий боротися до останнього подиху.
Микола мав посвідчення Учасника бойових дій та медаль «Ветеран війни». Був нагороджений Головнокомандуючим Збройних Сил України нагрудним знаком «Золотий хрест» та відзнакою Президента України Орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Загинув 29 квітня 2025 року під час виконання завдання із забезпечення відсічі збройної агресії рф, виявивши стійкість і мужність в бою за Україну в районі населеного пункту Новоспаське Бахмутського району Донецької області.
Назавжди 25!
Пане Президенте, від імені батьків та побратимів просимо підписати петицію про присвоєння почесне звання Героя України з вручення ордена "Золота Зірка» (посмертно) старшому солдату Бойко Миколі Володимировичу, який своїми героїчними вчинками та ціною власного життя довів, що у людини можна забрати життя, але не можна забрати волю. Сподіваємось на Вашу підтримку, щоб віддати останню шану воїну, який загинув за нас з Вами, за вільну та мирну Україну.
Вічна пам'ять та шана, доземний уклін Герою, Слава Україні!