Прошу Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) Олексійовцю Владиславу Андрійовичу — мужньому воїну, який загинув у боротьбі за незалежність та свободу України.
Владислав народився 22 березня 1999 року. У квітні 2024 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив командиром розвідувального відділення 75-го окремого лицарського батальйону 102-ї окремої бригади ТрО, більш відомого як «Mahno Group», на Запорізькому напрямку, поблизу Гуляйполя.
26 лютого 2025 року він загинув від влучання снаряду РСЗВ «Град», виконуючи бойове завдання — він рятував поранених побратимів, ризикуючи власним життям. Це був вчинок справжнього Героя, якого пам’ятають усі, хто був поруч із ним.
Владислав залишив після себе родину: дружину Софію, з якою вони виховували сина Мирона — 23 травня йому виповниться лише 2 роки. Його мама Олена виховувала сина самотужки, а з 15 років Влад мав турботливого вітчима Віталія, який став йому справжнім батьком і сьогодні також несе службу в тому самому підрозділі, де служив Влад.
Його побратими пам’ятають його як людину честі, великого серця і відваги. Його вчинок — це приклад героїзму, жертовності та відданості.
Прошу Вас, пане Президенте, гідно вшанувати пам’ять Владислава Андрійовича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).