Шановний пане Президенте! Звертаюсь до Вас з глибокою повагою та проханням про присвоєння звання Героя України(посмертно) моєму батьку, Яковенко Івану Івановичу, захиснику України, який визначався своїм служінням державі, високою військовою доблестю, принциповістю, самопожертвою та глибоким патріотизмом.

Шановний пане Президенте!
Звертаюсь до Вас із глибокою повагою та проханням про присвоєння звання Героя України(посмертно) моєму батькові ,Яковенко Івану Івановичу, захиснику України, який визначався своїм служінням державі, високою військовою доблестю, принциповістю, самопожертвою та глибоким патріотизмом.

Мій батько, Яковенко Іван Іванович, народився 26 серпня 1981 року у м. Хмельницький. У 1998 році здобув освіту за спеціальністю складальника верху взуття та оператора конвеєрної лінії. У 1999 році був призваний до лав ЗСУ Хмельницьким МВК, проходив строкову службу у м. Хирів. 09 лютого 2001 року підписав контракт на військову службу на посаді водія артилерійського дивізіону. З 2001 по 2002 роки проходив службу у складі миротворчого контингенту сил КФОР у Косово(колишня Югославія), а у 2003-2004 роках виконував бойові завдання у складі миротворчої місії в Іраку та Кувейті. У листопаді 2002 року був зарахований до 19-го окремого радіо-хімічного бактеріологічного батальйону миротворчих сил ООН на посаді водія-електрика. В січні 2005 року мій батько вступив в Українську спілку ветеранів Афганістану(воїнів-інтернаціоналістів).
Його віддана служба була неодноразово відзначена державними та міжнародними нагородами:
• Медаль «Захиснику Вітчизни»
• Грамота за зразкове виконання бойового завдання у складі Українського контингенту в Косово
• Грамота за зразкове виконання миротворчих завдань
• Подяка за службу в Кувейті на підтримку операції «Enduring Freedom» від Сил негайного реагування Об’єднаної оперативно-тактичної групи
• Лист-подяка за службу на території Кувейту та Іраку, у якому окремо підкреслено його мужність, гуманізм та честь

Після закінчення контракту мій батько повернувся додому для створення сім’ї, а в 2014 році був учасником Революції Гідності, де разом з іншими відстоював свободу та гідність українського народу, згодом проявляв ініціативу стосовно участі в АТО, проходив навчальні збори. Отримав УБД в 2016 році. У 2020 році підписав контракт із 44 ОАБр на посаду водія-електрика, після чого воював на Донеччині та Луганщині в зоні АТО. З початку повномасштабного вторгнення безпосередньо приймав участь у бойових діях у Київській, Житомирській областях та на Запорізькому напрямку. Впродовж служби неодноразово надавав першу медичну допомогу, щоб врятувати якомога більше бійців, неодноразово допомагав побратимам виходити з-під обстрілів.
У 2022 році був переведений в 10 ОГШБр «Едельвейс». А в грудні 2022 року під час виконання бойових завдань на позиції в районі н/п Білогорівка, Донецької обл., закривши собою молодого бійця під час обстрілів, прийнявши уламки на себе, отримав осколкове поранення кисті лівої руки. Такий вчинок – доказ самопожертви, відданості побратимам та глибокої людяності.
Після реабілітації 10 лютого 2023 року мій тато знову вирушив на фронт, пояснивши нам свою позицію так : «У мене є прекрасна дружина та двоє чудових дітей. Я трохи вже пожив і побачив життя, у мене є все, що я так хотів. А там – воюють діти, які ще життя не бачили і не мають продовження роду. Я йду захищати вас і їх.» Ці слова – не лише великий прояв любові до своєї родини, а й справжній прояв гідності, сильного духу та жертовності. Ці слова – справжній приклад фрази «Україна починається з тебе».
27 лютого 2023 року нам принесли сповіщення про те, що мій тато, Яковенко Іван Іванович, 25 лютого 2023 року зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу н/п Білогорівка, Донецької обл., як було вказано «під час мінометного обстрілу та обстрілів зі стрілецької зброї під час штурму противника». Протягом 26 місяців та 15 днів ми, як його сім’я тримались за віру на краще, шукали його, чекали вдома. До підтримки долучались не лише сім’я та близькі, а й всі хто знав мого батька – побратими, родичі, куми, друзі та просто небайдужі. Проте на превеликий жаль дива не сталось і 10 травня 2025 року було офіційно підтверджено його загибель за результатами експертизи ДНК. 14 травня 2025 року відбулось поховання на Алеї Слави – з військовими почестями, як гідному сину України.
У службовій характеристиці він зарекомендував себе як воїн з твердими переконаннями, високою професійною підготовкою, чесний, справедливий, авторитетний в колективі. Його побратими – і молоді, і досвідчені – з повагою називали його «старим воїном», який багато чому навчив, підтримував, був дуже доброю людиною, вмів жартувати та надихати.
Великий героїзм, гідність, відданість і життєвий шлях мого батька – приклад справжнього Героя, яким пишається вся його сім’я, близькі, побратими та небайдужі Українці. Його бойовий досвід, заслуги перед державою, миротворчі місії та подвиги на фронті є підставами для найвищого державного визнання – Героя України! Слава Герою! Слава Україні!