№22/247146-еп
Петиція щодо присвоєння звання Герой України (посмертно) Кучерявому Віктору Миколайовичу 12.03.1978 – 12.02.2025
Автор (ініціатор): Кучерява Інна Вікторівна
Дата оприлюднення: 21 травня 2025
Шановний Володимире Олександровичу!
З великим сумом у серці, але водночас з гордістю звертаюся до Вас як єдина донька загиблого Захисника України — Кучерявого Віктора Миколайовича.
Мій батько народився 12 березня 1978 року в селі Фотовиж Сумської області в багатодітній родині. Після закінчення школи отримав професію тракториста-машиніста, а згодом усе життя працював чесно і віддано на благо своєї родини та держави. У 1999 році він зустрів мою маму, а у вересні 2000 року я з’явилася на світ — як плід їхнього кохання, віри в майбутнє й щирих родинних цінностей.
У грудні 2023 року, коли прийшла повістка, батько без вагань пройшов військово-лікарську комісію й уже в січні 2024 року став до лав Збройних Сил України. Хоч йому було вже майже 46 років, він свідомо обрав шлях Захисника, бо не міг стояти осторонь у час, коли Україна потребувала своїх синів.
Батько воював чесно й мужньо. Він служив у найгарячіших точках фронту, збив десятки ворожих дронів, рятував побратимів, не зупинявся навіть після поранень та контузій. Його нагородили медаллю «За хоробрість в бою», грамотою Командувача Сил ТрО ЗСУ, а також посвідченням учасника бойових дій.
12 лютого 2025 року, виконуючи бойове завдання біля села Роздольне на Донеччині, мій тато — сержант, командир 3 стрілецького відділення 3 роти військової частини А7312 — загинув внаслідок ворожої атаки FPV-дроном. Не доживши лише місяць до свого 47-річчя.
Його більше немає поруч, але пам’ять про нього — живе. У серцях усіх, хто його знав. У громаді. У побратимах. І, найперше, в мені — його доньці. Я виросла з його любов’ю, з його турботою, а тепер живу з його подвигом і болем утрати.
Володимире Олександровичу, прошу Вас як донька загиблого воїна — вшанувати пам’ять мого батька й розглянути питання про присвоєння йому високого звання Героя України (посмертно).
Це буде не лише найвища державна відзнака, але й символ шани для всієї нашої родини, громади та бойових побратимів мого батька. Для мене — це вічне свідчення, що його подвиг і життя були недаремними.
З глибокою пошаною та надією,
Кучерява Інна Вікторівна
донька загиблого воїна Кучерявого Віктора Миколайовича
З великим сумом у серці, але водночас з гордістю звертаюся до Вас як єдина донька загиблого Захисника України — Кучерявого Віктора Миколайовича.
Мій батько народився 12 березня 1978 року в селі Фотовиж Сумської області в багатодітній родині. Після закінчення школи отримав професію тракториста-машиніста, а згодом усе життя працював чесно і віддано на благо своєї родини та держави. У 1999 році він зустрів мою маму, а у вересні 2000 року я з’явилася на світ — як плід їхнього кохання, віри в майбутнє й щирих родинних цінностей.
У грудні 2023 року, коли прийшла повістка, батько без вагань пройшов військово-лікарську комісію й уже в січні 2024 року став до лав Збройних Сил України. Хоч йому було вже майже 46 років, він свідомо обрав шлях Захисника, бо не міг стояти осторонь у час, коли Україна потребувала своїх синів.
Батько воював чесно й мужньо. Він служив у найгарячіших точках фронту, збив десятки ворожих дронів, рятував побратимів, не зупинявся навіть після поранень та контузій. Його нагородили медаллю «За хоробрість в бою», грамотою Командувача Сил ТрО ЗСУ, а також посвідченням учасника бойових дій.
12 лютого 2025 року, виконуючи бойове завдання біля села Роздольне на Донеччині, мій тато — сержант, командир 3 стрілецького відділення 3 роти військової частини А7312 — загинув внаслідок ворожої атаки FPV-дроном. Не доживши лише місяць до свого 47-річчя.
Його більше немає поруч, але пам’ять про нього — живе. У серцях усіх, хто його знав. У громаді. У побратимах. І, найперше, в мені — його доньці. Я виросла з його любов’ю, з його турботою, а тепер живу з його подвигом і болем утрати.
Володимире Олександровичу, прошу Вас як донька загиблого воїна — вшанувати пам’ять мого батька й розглянути питання про присвоєння йому високого звання Героя України (посмертно).
Це буде не лише найвища державна відзнака, але й символ шани для всієї нашої родини, громади та бойових побратимів мого батька. Для мене — це вічне свідчення, що його подвиг і життя були недаремними.
З глибокою пошаною та надією,
Кучерява Інна Вікторівна
донька загиблого воїна Кучерявого Віктора Миколайовича
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Томкова Валентина Степанівна
21 серпня 2025
2.
Глущенко Валерій Володимирович
21 серпня 2025
3.
Погорельська Ольга Ігорівна
21 серпня 2025
4.
Кінжибало Оксана Іванівна
21 серпня 2025
5.
Ольшанська Юлія Вікторівна
21 серпня 2025
6.
Ігнатенко Світлана Миколаївна
21 серпня 2025
7.
Ткачук Леся Анатоліївна
21 серпня 2025
8.
Пряникова Юлія Василівна
21 серпня 2025
9.
Климко Галина Михайлівна
20 серпня 2025
10.
Яковенко Анна Володимирівна
20 серпня 2025
11.
Шкамбула Марія Василівна
20 серпня 2025
12.
Овчаренко Ірина Миколаївна
20 серпня 2025
13.
Руссєва Антоніна Миколаївна
20 серпня 2025
14.
Купрієнко Ліля Олегівна
20 серпня 2025
15.
Падик Мар'яна Миколаївна
20 серпня 2025
16.
Вигінна Аліна Сергіївна
20 серпня 2025
17.
Гриценко Аліна Вадимівна
20 серпня 2025
18.
Євчук Світлана Олександрівна
20 серпня 2025
19.
Асаулюк Дар'я Олександрівна
20 серпня 2025
20.
Степенко Оксана Петрівна
20 серпня 2025
21.
Кільніцька Світлана Олександрівна
20 серпня 2025
22.
Славко Оксана Вікторівна
20 серпня 2025
23.
Житник Альона Миколаївна
20 серпня 2025
24.
Велика-Носач Ірина Сергіївна
20 серпня 2025
25.
Козій Лариса Сергіївна
20 серпня 2025
26.
Бродова Марія Миколаївна
20 серпня 2025
27.
Середюк Олена Аліківна
20 серпня 2025
28.
Василевський Дмитро Олегович
20 серпня 2025
29.
Стоянова Юлія Вікторівна
20 серпня 2025
30.
Олійник Ірина Іванівна
20 серпня 2025