№22/247146-еп
Петиція щодо присвоєння звання Герой України (посмертно) Кучерявому Віктору Миколайовичу 12.03.1978 – 12.02.2025
Автор (ініціатор): Кучерява Інна Вікторівна
Дата оприлюднення: 21 травня 2025
Шановний Володимире Олександровичу!
З великим сумом у серці, але водночас з гордістю звертаюся до Вас як єдина донька загиблого Захисника України — Кучерявого Віктора Миколайовича.
Мій батько народився 12 березня 1978 року в селі Фотовиж Сумської області в багатодітній родині. Після закінчення школи отримав професію тракториста-машиніста, а згодом усе життя працював чесно і віддано на благо своєї родини та держави. У 1999 році він зустрів мою маму, а у вересні 2000 року я з’явилася на світ — як плід їхнього кохання, віри в майбутнє й щирих родинних цінностей.
У грудні 2023 року, коли прийшла повістка, батько без вагань пройшов військово-лікарську комісію й уже в січні 2024 року став до лав Збройних Сил України. Хоч йому було вже майже 46 років, він свідомо обрав шлях Захисника, бо не міг стояти осторонь у час, коли Україна потребувала своїх синів.
Батько воював чесно й мужньо. Він служив у найгарячіших точках фронту, збив десятки ворожих дронів, рятував побратимів, не зупинявся навіть після поранень та контузій. Його нагородили медаллю «За хоробрість в бою», грамотою Командувача Сил ТрО ЗСУ, а також посвідченням учасника бойових дій.
12 лютого 2025 року, виконуючи бойове завдання біля села Роздольне на Донеччині, мій тато — сержант, командир 3 стрілецького відділення 3 роти військової частини А7312 — загинув внаслідок ворожої атаки FPV-дроном. Не доживши лише місяць до свого 47-річчя.
Його більше немає поруч, але пам’ять про нього — живе. У серцях усіх, хто його знав. У громаді. У побратимах. І, найперше, в мені — його доньці. Я виросла з його любов’ю, з його турботою, а тепер живу з його подвигом і болем утрати.
Володимире Олександровичу, прошу Вас як донька загиблого воїна — вшанувати пам’ять мого батька й розглянути питання про присвоєння йому високого звання Героя України (посмертно).
Це буде не лише найвища державна відзнака, але й символ шани для всієї нашої родини, громади та бойових побратимів мого батька. Для мене — це вічне свідчення, що його подвиг і життя були недаремними.
З глибокою пошаною та надією,
Кучерява Інна Вікторівна
донька загиблого воїна Кучерявого Віктора Миколайовича
З великим сумом у серці, але водночас з гордістю звертаюся до Вас як єдина донька загиблого Захисника України — Кучерявого Віктора Миколайовича.
Мій батько народився 12 березня 1978 року в селі Фотовиж Сумської області в багатодітній родині. Після закінчення школи отримав професію тракториста-машиніста, а згодом усе життя працював чесно і віддано на благо своєї родини та держави. У 1999 році він зустрів мою маму, а у вересні 2000 року я з’явилася на світ — як плід їхнього кохання, віри в майбутнє й щирих родинних цінностей.
У грудні 2023 року, коли прийшла повістка, батько без вагань пройшов військово-лікарську комісію й уже в січні 2024 року став до лав Збройних Сил України. Хоч йому було вже майже 46 років, він свідомо обрав шлях Захисника, бо не міг стояти осторонь у час, коли Україна потребувала своїх синів.
Батько воював чесно й мужньо. Він служив у найгарячіших точках фронту, збив десятки ворожих дронів, рятував побратимів, не зупинявся навіть після поранень та контузій. Його нагородили медаллю «За хоробрість в бою», грамотою Командувача Сил ТрО ЗСУ, а також посвідченням учасника бойових дій.
12 лютого 2025 року, виконуючи бойове завдання біля села Роздольне на Донеччині, мій тато — сержант, командир 3 стрілецького відділення 3 роти військової частини А7312 — загинув внаслідок ворожої атаки FPV-дроном. Не доживши лише місяць до свого 47-річчя.
Його більше немає поруч, але пам’ять про нього — живе. У серцях усіх, хто його знав. У громаді. У побратимах. І, найперше, в мені — його доньці. Я виросла з його любов’ю, з його турботою, а тепер живу з його подвигом і болем утрати.
Володимире Олександровичу, прошу Вас як донька загиблого воїна — вшанувати пам’ять мого батька й розглянути питання про присвоєння йому високого звання Героя України (посмертно).
Це буде не лише найвища державна відзнака, але й символ шани для всієї нашої родини, громади та бойових побратимів мого батька. Для мене — це вічне свідчення, що його подвиг і життя були недаремними.
З глибокою пошаною та надією,
Кучерява Інна Вікторівна
донька загиблого воїна Кучерявого Віктора Миколайовича
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Бенюх Наталя Павлівна
23 травня 2025
2.
Клименко Оксана Володимирівна
23 травня 2025
3.
Постолюк Вікторія Іванівна
23 травня 2025
4.
Погиба Ірина Валеріївна
23 травня 2025
5.
Верещак Ігор Сергійович
23 травня 2025
6.
Балаян Наталія Валеріївна
23 травня 2025
7.
Двінська Ганна Григорівна
23 травня 2025
8.
Нотченко Валерія Володимирівна
22 травня 2025
9.
Стебницька Ганна Любомирівна
22 травня 2025
10.
Громова Анастасія Валеріївна
22 травня 2025
11.
Кириленко Анатолій Юрійович
22 травня 2025
12.
Войтовська Ольга Вікторівна
22 травня 2025
13.
Фесик Анастасія Володимирівна
22 травня 2025
14.
Толочко Наталія Володимирівна
22 травня 2025
15.
Крічфалушій Марія Іванівна
22 травня 2025
16.
Шкутяк Оксана Василівна
22 травня 2025
17.
Котік Аліна Миколаївна
22 травня 2025
18.
Десятко Альона Миколаївна
22 травня 2025
19.
Штепа Олена Анатоліївна
22 травня 2025
20.
Толочко Катерина Павлівна
22 травня 2025
21.
Ліпковська Анна-Лариса Олегівна
22 травня 2025
22.
Бех Надія Володимирівна
22 травня 2025
23.
Шевченко Володимир Михайлович
22 травня 2025
24.
Глюз Вікторія Мар'янівна
22 травня 2025
25.
Ляшик Ольга Вікторівна
22 травня 2025
26.
Іващенко Вікторія Костянтинівна
22 травня 2025
27.
Гордієнко Любов Борисівна
22 травня 2025
28.
Соханська Галина Михайлівна
22 травня 2025
29.
Портна Олена Геннадіївна
22 травня 2025
30.
Ступак Наталія Олександрівна
22 травня 2025
1002
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 91 день
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.