Петиція до Президента України про присвоєння звання Героя України (посмертно)  старшому солдату,Романенку Микиті Руслановичу (Позивний Franceman)

Шановний пане Президенте!

Звертаємося до Вас із проханням розглянути питання про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату 55-й окремій артирилерійській бригаді — Романенку Микиті Руслановичу (02.08.2000 – 05.02.2025), який героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Донецькій області.

Романенко Микита Русланович, народився 2 серпня 2000 року в місті Марганець, Дніпропетровської області.

З раннього дитинства Микита проявляв винятковий музичний хист. Його улюбленим інструментом, стала гітара — він брав її до рук, щойно навчився тримати пальці впевнено. Музика стала для нього не просто захопленням, а способом висловлювати себе, емоції та мрії. Грав на слух, швидко запам’ятовував мелодії, міг годинами імпровізувати або вивчати нові композиції. Його талант помічали всі, хто хоч раз чув, як він грає: у його виконанні навіть найпростіші акорди звучали з душею.

Вихованням Микити переважно займалася бабуся. Саме вона заклала в ньому доброту, повагу до інших та щирість. Завдяки її турботі та підтримці, він виріс світлою, чуйною і вихованою людиною.

Після 9 класу вступив до Марганецького ліцею за спеціальністю електрогазозварника. Ще під час навчання, у 2019 році, почав працювати електрогазозварником в АТ “Марганецький ГЗК ”.

З червня 2020 року по листопад 2021 року проходив строкову військову службу в Збройних Силах України, де служив музикантом у військовому оркестрі. Його талант отримав там нову сцену — під час виступів він не просто виконував ноти, а передавав дух сили, надії й любові до Батьківщини.

Після демобілізації Микита повернувся до роботи на АТ "Марганецький ГЗК", проте відчував, що його обов’язок — стати на захист України. 18 лютого 2022 року, за кілька днів до повномасштабного вторгнення, він підписав контракт зі Збройними Силами України.

Службу проходив у 55-й окремій артилерійській бригаді “Запорізька Січ” — легендарному з’єднанні Сухопутних військ ЗСУ, відомому своєю бойовою потужністю та відвагою. Микита був водієм у складі 4-ї самохідної артилерійської батареї 2-го самохідного артилерійського дивізіону (військова частина А1978), яка виконувала бойові завдання на одному з найнебезпечніших напрямків — у Донецькій області.

Під час служби він не лише керував технікою, а й активно брав участь в управлінні вогнем артилерії, в ураженні ворожих цілей. Неодноразово ризикував життям під час виконання бойових завдань у зоні активних бойових дій.

У лютому 2024 року пройшов курс підвищення військової кваліфікації, у рамках якого побував у Франції. Там здружився з іноземними військовими та почав вивчати французьку мову, щоб краще порозумітися з ними. Саме тоді отримав новий позивний — Franceman (Француз), який тепло закріпився за ним серед побратимів.

Навіть у перервах між боями Микита залишався вірним музиці. За місяць до своєї загибелі він вирішив опанувати ще один інструмент — піаніно. Для цього придбав синтезатор, проте, на жаль, майже не встиг на ньому заграти. Та ця мрія залишилася світлим символом його щирої душі та постійного прагнення розвиватися.

У жовтні 2024 року, під час останньої відпустки, Микита одружився та став хрещеним батьком донечки свого найкращого друга. Це були миті радості серед війни, які він цінував понад усе.

5 лютого 2025 року Микита героїчно загинув у бою поблизу населеного пункту Воскресенка Донецької області, отримавши поранення, несумісні з життям.

За час служби він був відзначений державними нагородами: медаллю “Захиснику Вітчизни” та “Золотим Хрестом”.

Похований у рідному місті Марганець, на Алеї Слави — поруч із іншими героями, які віддали своє життя за Україну.

Закликаю всіх небайдужих підтримати цю петицію, щоб гідно вшанувати пам’ять, Романенка Микити Руслановича— Героя, який віддав життя за для нашої свободи.