«Присвоєння звання Герой України (посмертно) Трояну Віталію Анатолійовичу»

Шановний Президенте України!

Звертаюсь до Вас із проханням посмертно присвоїти почесне звання “Герой України” моєму чоловікові, старшому сержанту ТРОЯНУ ВІТАЛІЮ АНАТОЛІЙОВИЧУ (31.01.1999 – 09.04.2025), інспектору прикордонної служби вищої категорії – начальнику групи повітряної розвідки (оператору) відділення повітряної розвідки та протидії безпілотним повітряним суднам шостої прикордонної застави (з місцем дислокації н.п. Яблунівка) другої прикордонної комендатури (з місцем дислокації н.п. Писарівка) 5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, який у 26 років віддав своє життя за свободу та незалежність нашої країни.
Віталій народився 31.01.1999 року в смт Терни, Роменського району, Сумської області.
Середню освіту отримав у Степанівській ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1 Сумської районної ради, Сумської області. Був дуже ввічливим, чемним та відповідальним учнем та добрим другом для своїх однокласників.
Диплом бакалавра за спеціальністю фізична культура і спорт здобував у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка.
Після закінчення університету, мій чоловік добровільно вступив до лав Державної прикордонної служби та 11.08.2020 року був призваний Сумським РВК Сумської області на військову службу за контрактом.
У період з 11.08.2020 по 09.04.2025 ніс військову службу на різних посадах та проходив навчання за різними спеціальностями.
З початку нашого знайомства (2016 р.) Віталік розповідав мені про мрію стати пілотом і у 2024 він її реалізував, ставши оператором групи повітряної розвідки відділення повітряної розвідки та протидії безпілотним повітряним суднам, а невдовзі очолив її.
Він захоплювався своєю справою та йому вона була до душі, тому до останньої миті свого життя він літав, поки не загинув 09.04.2025 під час виконання бойових завдань, у районі н.п. Юнаківка Сумського району Сумської області, внаслідок обстрілу противником.
Перебуваючи в зоні активних бойових дій, Віталік ніколи не скаржився, що йому важко, переконував усіх, що все добре, завжди підтримував рідних та побратимів і посмішка не сходила з його обличчя.
У вічній скорботі та з пекучим болем у серці залишилися люблячі дружина, батьки та молодший брат, якого він також вчив літати.
Віталік був прикладом незламності, щирості, непохитної доброти попри жорстоку та несправедливу реальність, з якою він стикався щодня. Незважаючи на труднощі служби, він був опорою та підтримкою для родини та друзів.
Разом з його життям, яке він так любив, в небуття пішло багато наших нездійсненних мрій та планів на майбутнє…
Мій відважний чоловік завжди сумлінно та відповідально ставився до виконання службових обов’язків, цінував, підтримував та навчав свій особовий склад.
За вірність присязі до останнього подиху заслуговує на звання «Героя України».
Найкращий син для своїх батьків та люблячий чоловік віддав найцінніше за нас із вами – своє життя!
Навіки 26.