Присвоєння найвищої державної відзнаки "Герой України" (посмертно) лейтенанту Стасюку Руслану Олександровичу, командиру стрілецького взводу стрілецької роти 114 окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України.

Шановний, пане Президенте!

Зважаючи на підтримку товаришів по службі та бойових побратимів, прошу Вас розглянути дану петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю, справжньому патріоту, захиснику, відважному і хороброму воїну України — лейтенанту Стасюку Руслану Олександровичу (позивний «САНИЧ») 25.01.1980 р.н., який з перших днів повномасштабної війни, брав безпосередню участь у бойових діях спрямованих на здійснення заходів з національної безпеки і оборони України, за відданість Батьківщині, неймовірну мужність і самопожертву під час захисту незалежності та суверенітету нашої Держави.
Руслан, після закінчення школи, вступив до Київської Національної академії внутрішніх справ України і отримав вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста. Проходив службу в органах внутрішніх справ України, в Державній кримінально-виконавчій службі України. Підполковник внутрішньої служби, Стасюк Руслан Олександрович, старший оперуповноважений в особливо важливих справах Відділу внутрішніх розслідувань, моніторингу та безпеки персоналу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, мав вислугу 28 років сумлінної служби. За час служби зарекомендував себе, як грамотний вимогливий, добросовісний та досвідчений працівник . До виконання службових обов'язків ставився сумлінно та відповідально. У роботі дотримувався законності, проявляв принциповість, цілеспрямованість, наполегливість у досягненні мети.
На службі та в житті Руслан завжди займав активну позицію, ставив перед собою максимальні цілі та задачі. За бездоганне виконання службових обов'язків неодноразово отримував нагороди, а саме:
Відзнака МВС України «За відзнаку в службі другого ступеня»;
Відзнака МВС України «За відзнаку в службі першого ступеня»;
Відзнака «За службу державі»;
Нагороджено відзнакою «Міліція України безпека держави»;
Медаль «15 років внутрішнім військам МВС України»;
Знак «5 років в бригаді спеціального призначення ВВ МВС України Барс»;
Пам’ятна медаль «95 років карному розшуку України»;
Пам’ятна медаль «Управління БНОМ МВС України»;
Ювілейна медаль «20 років міліції України»;
Почесний знак ГУМВС України в Київській області;
Медаль МВС України «За протидію наркозлочинності» ІІ ступеню;
Медаль МГО «Спілка генералів органів внутрішніх справ України» «Управління БНОН МВС України»;
Відзнака МВС України «За відзнаку в службі 1 ступеню»;
Медаль «10 років сумлінної служби»;
Відзнака "ЗА СЛУЖБУ ДЕРЖАВІ" ДПтС України;
Медаль «Захисник Батьківщини».
Медаль «За сумлінну службу другого ступеня»;
Відзнака СБУ «15 років у службі безпеки України»;
Відзнака 133 окремого батальйону ТРО ЗСУ «Відвага і Честь»;
Медаль "НЕЗЛАМНИМ ГЕРОЯМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ";
Почесний нагородний знак головнокомандувача збройних сил України «Сталевий хрест»;

Незважаючи на звання підполковника, не вагаючись пішов воювати простим солдатом з самих перших днів повномасштабного вторгнення. Пройшов шлях від рядового стрільця до офіцера та командира стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7299. Спочатку стояв на захисті Київщини потім Донеччини, Харківської та Луганської областей і завжди на передових позиціях.
Руслан користувався повагою, був щирим, надійним товаришем і завжди допомагав іншим. Не шкодуючи сил та здоров’я, йшов на допомогу побратимам. Ніколи не залишав своїх у біді - ні на війні, ні у мирному житті.
Руслан був справжнім офіцером, взірцем витримки, людиною честі, принципів, справедливості та великої любові до України. Неодноразово рятував життя бійців своїм умінням швидко приймати важливі рішення. З першого до останнього дня провів на бойових позиціях, показуючи себе, як справжній лідер і командир, допомагаючи підрозділам, які були поруч, відбивав атаки ворога. Допомагав евакуйовувати поранених і надавав медичну допомогу. Він не раз ризикував собою заради інших — і завжди залишався попереду, беручи на себе найвідповідальніші ділянки бою. У ході бойових дій, неодноразово отримував різних ступенів контузії, але щоразу повертався на поле бою і продовжував захищати свій народ та землю. У бою він завжди прагнув зберегти життя кожного побратима, до останнього виконував свій обов’язок.
15.08.2024 під час виконання бойового завдання в районі східних околиць населеного пункту Невське, Сватівського району Луганської області, Руслан, як тимчасово виконуючий обов’язки командира стрілецької роти, разом з побратимами мужньо прийняв бій, але під час активних артилерійських та мінометних обстрілів ворога, отримав поранення несумісні з життям. Похований 01.03.2025 із військовими почестями на Алеї Героїв у рідному місті Буча.
Руслан був людиною з великим серцем та незламною волею. Він ніколи не зупинявся перед труднощами. Не стихне біль в душі ніколи....І час не лікує....Коханий чоловік, найкращий тато, люблячий син, добрий брат, надійний побратим і справжній друг, він назавжди в наших серцях.
Наш Захисник до останнього подиху залишався вірним присязі, українському народові і державі, до останнього дня свого життя був гідним прикладом для своїх підлеглих і побратимів.
Загибель людини великої честі і совісті, яка користувалася беззаперечним авторитетом у всіх, хто з ним стикався, - велика втрата не лише для його рідних, а й для усієї країни. Адже від початку своєї служби він завжди керувався принципами гуманності, людяності, самопожертви задля волі та свободи України.
Життєвий шлях та впевнені дії, спрямовані на оборону рідної країни, людська позиція та вчинки по порятунку військових та цивільних, заслуговують на найвищу державну відзнаку – Герой України.
Його самопожертва є нагадуванням про те, якою ціною дається мирне життя для мільйонів українців.
Його відвага, героїзм, військовий професіоналізм і прагнення до Перемоги України, заслуговують найвищого державного визнання.
Просимо Вас, пане Президенте, присвоїти, СТАСЮКУ РУСЛАНУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ, звання «Герой України» (посмертно).