Присвоєння звання "Герой України" (посмертно) Дячуку Віталію Вікторовичу, який загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Юнаківка, Сумського району, Сумської області.

Віталій Дячук народився 13 жовтня 1989 року в місті Шепетівка. У родині зростав разом зі старшим братом Романом. Мама, Антоніна Миколаївна, присвятила своє життя вихованню синів, працювала у дитячому садочку «Світлячок». А ще Віталій мав поряд людину, яку щиро поважав і вважав рідною: Анатолій Степанович, який став мамі чоловіком, а хлопцям — справжнім другом і підтримкою.

У 2010 році Віталій підписав контракт зі Збройними силами України. Служив на Рівненщині. Був дисциплінованим, витривалим, відповідальним. Та коли
термін служби завершився, повернувся до цивільного життя, працював на будівництві. Чимало років провів за кордоном, працюючи тяжко, але гідно, щоб забезпечити себе та свою родину. З першими вибухами повномасштабного вторгнення, коли над країною зависла загроза, Віталій не вагався жодної миті та негайно повернувся додому. Вже 26 лютого 2022 року був у Шепетівці. Зустрівши маму на порозі рідного будинку
промовив : «Приїхав тебе захищати». Захищати родину, дім, землю — це був його свідомий вибір. У нього був гідний приклад — старший брат Роман, який ще з 2021 року служив у 95-й десантно-штурмовій бригаді. І ще один приклад — Анатолій Степанович, який у перші дні війни теж пішов добровольцем та проходив службу у 88 батальйоні. Однак через укомплектованість підрозділів Віталія тоді до війська не взяли. Сидіти на місці він не міг. Поїхав на Київщину, де долучився до відбудови зруйнованих об’єктів.

14 листопада 2024 року Віталія було мобілізовано до лав ЗСУ. Спершу пройшов навчання на Черкащині, а згодом був направлений на Сумщину, де ніс службу на кордоні. Він мужньо виконував завдання, був відповідальним, надійним побратимом.
У лютому 2025 року його відпустили лише на кілька днів додому, бо у Віталія тайого дружини Тетяни народився син Олексійко. І хоч часу було обмаль, ті хвилини стали найсвітлішими та найціннішими для чоловіка. Він повернувся на фронт з новою силою — боронити майбутнє своїх дітей.

Йому довелося пережити поранення, лікування. Але, ледь одужавши, попри біль і втому, повернувся назад — до побратимів, до свого обов’язку.

25 травня родина отримала гірку звістку – 23 травня 2025 року на Сумському напрямку внаслідок бойових дій, виявивши стійкість і мужність, інспектор прикордонної служби 2 категорії – навідник другої групи автоматичних гранатометів гранатометного відділення третьої прикордонної комендатури швидкого реагування 15 мобільного прикордонного загону, старший солдат Дячук Віталій Вікторович загинув.

Шановний Пане Президенте України!
Від імені родини загиблого, друзів та побратимів звертаємось до Вас із проханням присвоїти високе звання “Герой України” (посмертно) старшому солдату Дячуку Віталію Вікторовичу.


Низький уклін та вічна пам'ять усім, хто віддав своє життя за Україну.
Нашому герою назавжди 35.
Вічна слава Героям!