№22/248514-еп
Присвоєння звання «Герой України» (посмертно) старшому сержанту поліції Дейнеко Владиславу Володимировичу поліцейському Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» Управління поліції особливого призначення № 1 (штурмового полку «Сафарі»).
Автор (ініціатор): Дейнеко Ольга Володимирівна
Дата оприлюднення: 17 червня 2025
Шановний пане Президенте!
Просимо Вас з найглибшою надією і болем у серці — вшанувати памʼять нашого рідного, дорогого, незламного Захисника — Владислава Дейнека, і присвоїти йому почесне звання «Герой України» (посмертно).
Його шлях у війні за Україну розпочався ще у 2015 році. Тоді, коли ще багато хто вагався, Владислав уже стояв на передовій. Доброволець, серцем і душею відданий своїй землі, він вступив до батальйону особливого призначення «Київ-1», щоб захищати не лише територію — а кожну маму, кожну дитину, кожен український дім.
Він пройшов крізь найгарячіші точки Донбасу — Мар’їнку, Красногорівку, Піски, Курахове, Авдіївку, в тому числі її промзону. Там, де земля горіла під ногами, де дим застилав небо, Владислав ішов уперед. Він шукав диверсантів, знешкоджував ворожих агентів, зачищав міста — не через наказ, а тому що вірив: Україну треба боронити до останнього подиху.
Він не зламався. Не втомився. І у 2023 році він вибрав шлях воїна — пішов у штурмовий полк «Сафарі» бригади «Лють» . Там, у Кліщіївці, Курдюмівці, Часовому Ярі, Торецьку — він знову був попереду. Знову рятував, прикривав, тримав лінію. Бо так було треба. Бо він був із тих, хто не здається, навіть коли боляче.
Владислав мріяв про мир. Про Україну, де більше не буде війни. Де можна буде просто жити — обіймати рідних, будувати, любити. Він не встиг… Але віддав за це життя, щоб інші змогли.
Після себе Владислав залишив люблячу дружину та двох маленьких діток, які щодня чекали на нього вдома. Він жив заради них. І загинув, захищаючи майбутнє — їхнє майбутнє. Сьогодні його родина живе з болем у серці, але й з гордістю — бо їхній чоловік і батько був справжнім Героєм.
Його вже немає поруч. Але він — у кожному серці, яке бʼється за Україну. У кожному кроці до нашої Перемоги.
Ми просимо Вас, пане Президенте, не просто підписати документ. Ми просимо визнати любов, мужність, біль, і жертву, яку Владислав зробив для кожного з нас. Він був і залишається Героєм. Відданим, щирим, світлим. Таким, яким хочеться бачити майбутнє України.
Присвоєння йому звання Героя України — це не про нагороду. Це про памʼять. Про правду. Про вдячність.
Він віддав найдорожче — своє життя. Ми не маємо права забути.
Слава Україні!
Слава Владиславу Дейнеку! Назавжди в серці. Назавжди в строю!
Просимо Вас з найглибшою надією і болем у серці — вшанувати памʼять нашого рідного, дорогого, незламного Захисника — Владислава Дейнека, і присвоїти йому почесне звання «Герой України» (посмертно).
Його шлях у війні за Україну розпочався ще у 2015 році. Тоді, коли ще багато хто вагався, Владислав уже стояв на передовій. Доброволець, серцем і душею відданий своїй землі, він вступив до батальйону особливого призначення «Київ-1», щоб захищати не лише територію — а кожну маму, кожну дитину, кожен український дім.
Він пройшов крізь найгарячіші точки Донбасу — Мар’їнку, Красногорівку, Піски, Курахове, Авдіївку, в тому числі її промзону. Там, де земля горіла під ногами, де дим застилав небо, Владислав ішов уперед. Він шукав диверсантів, знешкоджував ворожих агентів, зачищав міста — не через наказ, а тому що вірив: Україну треба боронити до останнього подиху.
Він не зламався. Не втомився. І у 2023 році він вибрав шлях воїна — пішов у штурмовий полк «Сафарі» бригади «Лють» . Там, у Кліщіївці, Курдюмівці, Часовому Ярі, Торецьку — він знову був попереду. Знову рятував, прикривав, тримав лінію. Бо так було треба. Бо він був із тих, хто не здається, навіть коли боляче.
Владислав мріяв про мир. Про Україну, де більше не буде війни. Де можна буде просто жити — обіймати рідних, будувати, любити. Він не встиг… Але віддав за це життя, щоб інші змогли.
Після себе Владислав залишив люблячу дружину та двох маленьких діток, які щодня чекали на нього вдома. Він жив заради них. І загинув, захищаючи майбутнє — їхнє майбутнє. Сьогодні його родина живе з болем у серці, але й з гордістю — бо їхній чоловік і батько був справжнім Героєм.
Його вже немає поруч. Але він — у кожному серці, яке бʼється за Україну. У кожному кроці до нашої Перемоги.
Ми просимо Вас, пане Президенте, не просто підписати документ. Ми просимо визнати любов, мужність, біль, і жертву, яку Владислав зробив для кожного з нас. Він був і залишається Героєм. Відданим, щирим, світлим. Таким, яким хочеться бачити майбутнє України.
Присвоєння йому звання Героя України — це не про нагороду. Це про памʼять. Про правду. Про вдячність.
Він віддав найдорожче — своє життя. Ми не маємо права забути.
Слава Україні!
Слава Владиславу Дейнеку! Назавжди в серці. Назавжди в строю!
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Ситар Яніна Богданівна
29 серпня 2025
2.
Хмельницька Христина Ігорівна
29 серпня 2025
3.
Талалай Марія Валеріївна
29 серпня 2025
4.
Гудима Юлія Василівна
29 серпня 2025
5.
Кропивницький Богдан Васильович
28 серпня 2025
6.
Кунець Марта Богданівна
28 серпня 2025
7.
Назарчук Олена Петрівна
28 серпня 2025
8.
Лісоцька Ольга Ігорівна
28 серпня 2025
9.
Ратушна Юлія Святославівна
28 серпня 2025
10.
Терлецька Оксана Володимирівна
27 серпня 2025
11.
Поліщук Тетяна Володимирівна
27 серпня 2025
12.
Юхимук Галина Михайлівна
27 серпня 2025
13.
Свіргун Вікторія Сергіївна
27 серпня 2025
14.
Дмитрусенко Марина Сергіївна
27 серпня 2025
15.
Рибачок Ірина Володимирівна
27 серпня 2025
16.
Штиркун Марина Олегівна
26 серпня 2025
17.
Фроленко Олександра Владиславівна
26 серпня 2025
18.
Карпенко Яна Володимирівна
26 серпня 2025
19.
Писаревська Людмила Вікторівна
26 серпня 2025
20.
Маркович Марина Миколаївна
26 серпня 2025
21.
Куліш Марія Михайлівна
26 серпня 2025
22.
Прядка Лариса Миколаївна
26 серпня 2025
23.
Семенюк Олена Леонідівна
25 серпня 2025
24.
Чернишенко Діана Олександрівна
25 серпня 2025
25.
Немшилова Анастасія Андріївна
24 серпня 2025
26.
Муцин Галина Ігорівна
24 серпня 2025
27.
Ящишена Наталія Михайлівна
23 серпня 2025
28.
Білінська Ірина Петрівна
23 серпня 2025
29.
Мережинська Лариса Леонідівна
22 серпня 2025
30.
Столяренко Тетяна Олександрівна
22 серпня 2025
4021
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 19 днів
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.