Звертаюся з проханням про присвоєння звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові — Кушніру Тарасу Олексійовичу, який героїчно загинув 12 червня 2025 року поблизу населеного пункту Неліпівка Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання з відсічі збройної агресії російської федерації проти України.
Сержант поліції Кушнір Тарас Олексійович добровільно вступив до штурмової бригади «Лють» у складі Національної поліції України. Після проходження служби у складі штурмового підрозділу був переведений до автомобільного взводу, де проявив себе як надзвичайно відповідальний, хоробрий і відданий побратим. Йому довіряли найскладніші завдання, адже кожен знав: «Якщо за кермом Тарас — усе буде добре».
У вирішальний момент, ризикуючи власним життям, Тарас відігнав ворожу бойову машину від позицій своїх побратимів, врятувавши їх від неминучої загрози. Він поліг, виконуючи бойове завдання, рятуючи життя побратимів. Загинув, як справжній Герой…
За життя Тарас був нагороджений медаллю «За оборону Торецька», а також отримав спеціальне звання сержанта поліції. Його слова — «Я не можу по-іншому» — стали віддзеркаленням його характеру та глибокої любові до Батьківщини.
У нього залишився рідний син Матвій, а також донечка Катя, яку він не встиг удочерити. Його загибель — це не лише невимовний біль для родини, а й важка втрата для всієї країни.
Прошу гідно вшанувати пам’ять Кушніра Тараса Олексійовича та його героїчний подвиг шляхом присвоєння йому звання Героя України (посмертно).
Його подвиг заслуговує на найвищу державну нагороду. Це буде актом справедливості, вдячності та вічної пам’яті.