Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) сержанту Станкевичу Дмитру Леонідовичу, який з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини, воював у складі бригади «Азов», спецпідрозділу ГУР МО України, проявив виняткову мужність у боях за Маріуполь, Донеччину, Запоріжжя, та 30 квітня 2025 року загинув, прикривши побратимів під щільним мінометним обстрілом, чим врятував їхні життя. За свій героїзм відзначений медаллю «За бойові заслуги» (посмертно). Його подвиг — приклад самопожертви, честі та відданості Україні. Звертаюся з проханням гідно вшанувати пам’ять полеглого воїна — присвоїти йому звання Героя України (посмертно).

Станкевич Дмитро Леонідович (позивний «Двіж»), уродженець міста Житомир, з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Він пройшов шлях від спортсмена й студента — до професійного Воїна-Захисника.

До війни Дмитро був кандидатом у майстри спорту з рукопашного бою, багаторазовим переможцем всеукраїнських змагань, вихованцем клубу «Характерник». Освіту здобув у Житомирському автомобільно-дорожньому фаховому коледжі та університеті «Житомирська політехніка». Доброзичливий, щирий, з яскравим талантом до життя, він був душею свого кола, мав великі перспективи за кордоном, але у лютому 2022 року кинув усе та повернувся до України.

Дмитро почав службу у 141-му батальйоні ТрО, згодом — у бригаді «Азов», де взяв участь в операції з деблокади Маріуполя. Це були надскладні бої. Він рятував побратимів під вогнем, не залишав поранених, діяв виважено й героїчно. На його рахунку — десятки врятованих життів.

Після виходу з оточення Дмитро продовжив службу у Волноваському районі в складі розвідвзводу. Щоденні мінометні обстріли, дрони, нічні вилазки — він завжди йшов першим. Згодом брав участь у звільненні Олександрівки, Станіслава, Херсона, розміновував території, рятуючи мирних мешканців.

У 2024 році Дмитро виконував бойові завдання у складі роти вогневої підтримки на Запорізькому напрямку — одному з ключових. Завдяки бойовим та моральним якостям його було відібрано до підрозділу спеціального призначення ГУР МО України.

У своєму колективі він був не лише воїном, а й другом, братом, моральною опорою. Вмів підтримати словом і тишею. Його поважали командири, рівнялись на нього побратими.

30 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання, його підрозділ потрапив під щільний мінометний обстріл. Дмитро прикрив відхід групи, рятуючи побратимів. Його останніми словами були: «Їм кінець…». Поранені вижили. Він — загинув.

Батьки дізнались про його участь у війні лише після його загибелі. Дмитро не прагнув слави — він прагнув, щоб Україна була вільною.

Його мужність і самопожертва були відзначені медаллю «За бойові заслуги» (посмертно) — відповідно до наказу начальника Головного управління розвідки МО України Кирила Буданова №349 від 08.05.2025 року.

⸻

Відповідно до Указу Президента України №460/2000, звання Героя України присвоюється за здійснення визначного героїчного вчинку.

З огляду на описане — бойовий шлях, врятовані життя, відданість, приклад для нації — просимо присвоїти сержанту Станкевичу Дмитру Леонідовичу звання Героя України (посмертно).

Це буде гідним вшануванням пам’яті воїна та підтримкою для всіх, хто бореться за нашу свободу сьогодні.