Петиція до Президента України Про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) полковнику ЗСУ Захаревичу Сергію Анатолійовичу

Шановний пане Президенте,

Звертаємося до Вас від імені родини, друзів, побратимів, підлеглих і всіх, хто мав честь знати, служити або йти пліч-о-пліч із полковником Збройних Сил України Захаревичем Сергієм Анатолійовичем, який 1 липня 2025 року загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого ракетного удару в районі міста Гуляйполе.

Загинув, як і жив — на передовій, поруч із своїми бійцями, не ховаючись за званням, не тримаючись за життя більше, ніж за відповідальність. До останнього подиху виконував обовʼязок офіцера. До останнього — вірив у перемогу.


Біографія. Служба. Боротьба

Сергій Захаревич народився в Україні. Виховувався у родині, де слово «честь» мало вагу, а поняття обов’язку — значення. Ще зі школи проявляв лідерські якості, вміння думати нестандартно і брати відповідальність на себе.

Він здобув вищу військову освіту в Одеському інституті Сухопутних військ — навчальному закладі, який сформував кістяк сучасного українського офіцерського корпусу. Уже в курсантські роки його відзначали як того, хто не зупиняється на стандартних рішеннях, бачить ширше і діє глибше.

Його бойовий шлях почався в 2014 році, коли війна увірвалася на українську землю. Із перших днів він став до бою як командир розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади. У надскладних умовах здійснював розвідку позицій ворога, забезпечував виходи для штурмових груп, особисто очолював рейди. За результатами ряду успішних бойових операцій у 2015 році був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

У наступні роки проходив службу в:
• 1-й окремій танковій бригаді — командиром розвідувальної роти, де забезпечував прикриття руху бронетанкових частин;
• 54-му окремому розвідувальному батальйоні імені Михайла Тиші, де брав участь у глибоких рейдах у тил противника, у тому числі в боротьбі з ДРГ, виконував стратегічні завдання для ГШ ЗСУ;
• 24-му батальйоні “Айдар”, де був заступником з бойової підготовки, а згодом — начальником штабу.

Згодом Сергій став офіцером Сил спеціальних операцій України. Саме там він розкрив свій інтелект, досвід і вміння командувача повною мірою:
• Очолив створення сучасної бойової школи;
• Розробив перший бойовий кваліфікаційний курс Q-course для підготовки операторів ССО;
• Став автором Статуту ССО України;
• Командував 47-м окремим загоном спецпризначення;
• Керував стратегічним плануванням і міжпідрозділовою взаємодією у складі Командування ССО.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, Сергій Захаревич самостійно сформував бойову групу з добровольців, офіцерів та ветеранів для оборони Київщини. Під його командуванням було знищено колону противника на підступах до Бородянки та Ірпеня. За це він отримав орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

Після цього був призначений до Командування Сил ТрО ЗСУ — де брав участь у формуванні новостворених підрозділів, навчанні резервістів, вибудові системи командування.

Далі — заступник командира 33-ї окремої механізованої бригади, а у 2025 році — командир 110-ї окремої механізованої бригади імені полковника Марка Безручка. Під його проводом бригада виконувала завдання на одному з найгарячіших напрямків — запорізькому. Саме там він і загинув — на лінії зіткнення, під час розвідки та координації підрозділів, унаслідок ракетного удару.

У кожному підрозділі, де служив Захаревич — він залишав не лише посаду, а спадок: порядок, бойову логіку, єдність, згуртовану команду. Там, де був Захар, завжди була дія, ініціатива, і впевненість, що переможемо.


Нагороди

Полковник Захаревич був відзначений державними нагородами:
• Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2015 рік) — за мужність у перші роки війни.
• Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (2022 рік) — за героїчну оборону Київщини у перші дні вторгнення.

Але за найвищу нагороду він завжди вважав довіру свого солдата. Побратима, який знає:
«Якщо командир — Захар, ми вистоїмо».


Родина. Людська сторона

За ним залишилась дружина Оксана та троє дітей. Залишилися батьки. Побратими. Ціла армія, яка досі не може повірити. Від його смерті залишається порожнеча, яку важко передати словами. Бо він був не просто командиром — він був тим, хто тримав духом, слухав, говорив по совісті, не боявся відповідальності.


Відгуки. Як про нього говорять

Генеральний штаб ЗСУ назвав його:

«Офіцер честі. Лідер нового покоління. Взірець ініціативності, мужності та військової мудрості.»

Президент України, у зверненні до народу після загибелі Сергія, зазначив:

«Велика втрата. Сильний командир. Співчуття родині, побратимам, бригаді.»

Бригадний генерал Сергій Собко написав:

«Загинув мій друг. Сергій був найкращим з нас. Не тому, що загинув — а тому, що ніколи не відступав. Він вів вперед. Він завжди був спокійний, рішучий. Його поважали всі — і бійці, і офіцери. Людина, яку слухали, бо вірили.»

Побратими говорили:

«Коли поруч був Захар — ми знали, що все буде зроблено. Він ніколи не залишав своїх. І тепер ми не можемо залишити його ім’я без визнання.»


Наше прохання

Пане Президенте, ми просимо:

Присвоїти полковнику Збройних Сил України Захаревичу Сергію Анатолійовичу звання “Герой України” (посмертно) з врученням ордена «Золота Зірка».

Це — не просто нагорода.
Це — знак того, що його приклад стане частиною історії України.
Це — відповідь на мовчазне питання дітей, які втратили батька:
“А ким був наш тато?”

Сергій Захаревич жив як Герой. Помер як Герой. І має бути визнаний державою як Герой України.


З повагою, з болем і надією,
від імені родини, побратимів, друзів, солдатів,
вдячних громадян України.