Присвоєння звання "Герой України" (посмертно) Дорошенку Василю Андрійовичу В/Ч А4267

Шановний пане Президенте, від імені батьків,родини, друзів, побратимів, просимо Вас підтримати петицію та присвоїти звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю ЗСУ, сержанту Дорошенку Василю Андрійовичу 28.05.1990 рн.який з початку повномаштабного вторгнення служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс".Був начальником взводу матеріально-технічного забезпечення 1 стрілецького батальйону, в/ч А4267.виконував бойові завдання на Донеччині. З 2014 року був учасником АТО/ООС. Воював у складі Першого добровольчого батальйону імені Кульчицького Національної гвардії України


Про таких кажуть – «хлопець, як мур». З фотографій на нас дивиться молодий кремезний чоловік . У 34 роки – за плечима кілька літ військової служби. Василь завжди прагнув прислужитися людям, тому так мало часу присвятив пошукам власного, зокрема сімейного щастя. Щоправда він знаходив втіху в тому, що робив тут і зараз, відчував – він там, де має бути, де найбільше потрібен.
Зі слів родичів дізнаємося, що Василь Дорошенко народився 28 травня 1990 року в с.Заланів. Навчався у місцевій школі. Згодом вивчився на механіка в Рогатинському державному аграрному коледжі. Уперше присягнув на вірність Україні у 2008 році, під час строкової служби в армії. У 2014 –тому , коли заздрісний північний сусід вкотре зазіхнув на нашу свободу, Василь Дорошенко був готовий боронити рідну землю. Він - учасник АТО в складі Першого добровольчого батальйону ім. Кульчицького Національної гвардії України. Пізніше працював на підприємствах краю та за кордоном. У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року був мобілізований Рогатинським РТЦК СП в роту охорони. З травня цього ж року сержант Василь Дорошенко служив у 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», був начальником взводу матеріально-технічного забезпечення 1 стрілецького батальйону, виконував бойові завдання на Донеччині. За мужність і відвагу нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та іншими почесними нагородами.
Війна ламає і таких дужих і мужніх чоловіків, як Василь. Від побаченого і пережитого серце воїна не витримало. 22 грудня 2024 року неподалік Слов’янська Краматорського району Донецької області захисник України раптово помер. Звістка про смерть сина, брата, дядька вибила грунт з- під ніг його родини. Радість Різдва затьмарила втрата дорогої людини. Ще за день до трагедії Василь розмовляв з мамою, все випитував, як зустрічатимуть Різдво. Мріяв у скорому часі телефоном приєднатися до родинного святкування. Та йому судилася Свята вечеря вже за столом у Господа. Він так і не зміг виконати, дану мамі, обіцянку – після війни одружитися. Без надійної синівської опори залишилась мама, сестра, племінниця, яку захисник дуже любив і дбав про неї, наче справжній батько.