Присвоєння звання "Герой України" (посмертно) Губару Вадиму Володимировичу

Шановний пане Президенте!

Звертаюся до Вас як громадянка України, як дружина загиблого воїна, справжнього Героя нашої держави – Губара Вадима Володимировича, старшого сержанта, співробітника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, військова частина А0515, який загинув 27 квітня 2025 року, виконуючи бойове завдання в тилу ворога з проханням розглянути питання про присвоєння йому найвищої державної нагороди – почесного звання «Герой України» (посмертно).
Вадим народився 14 серпня 1990 року в місті Хмільник Вінницької області. Пройшов довгий, наполегливий життєвий і професійний шлях – від охоронця на цивільній роботі до бійця спеціальних підрозділів, розвідника елітного воєнного підрозділу. Його вибір був свідомим, заснованим на почутті обов’язку, високому патріотизмі та готовності захищати Україну ціною власного життя.
З 2016 Вадим служив в управлінні «КОРД» у Київській області. Саме там проявились його виняткові риси – дисципліна, мужність, витривалість, швидке прийняття рішень у критичних ситуаціях. Участь у бойових спецопераціях, постійна професійна підготовка, участь у спортивних змаганнях і численні відзнаки – все це підтверджує його відданість справі та високий рівень професіоналізму.
Після повномасштабного вторгнення у 2022 році, під час виконання бойового завдання у складі штурмового зведеного полку НПУ «САФАРІ» в Запорізькій області Вадим отримав важке поранення (тоді загинули дев’ятеро його побратимів).
Попри складну реабілітацію, пересадки шкіри та болісне лікування, він не залишив служби. Це рішення було не лише проявом сили духу – це був свідомий вибір справжнього воїна.
«Я не знаю, де я можу бути настільки ж корисним. Я люблю свою роботу, я не вмію нічого краще» — ці його слова я пам’ятатиму все життя. Саме ця любов до Батьківщини, до побратимів і до справи, якій він присвятив себе, спонукала його у 2023 році добровільно приєднатися до лав Головного управління розвідки. У червні 2023 року Вадим розпочав службу у в/ч А0515.
Його діяльність, переважно засекречена, завжди відзначалася високим рівнем фаховості, виваженістю рішень і готовністю брати на себе відповідальність у найнебезпечніших умовах.
Його завдання – це складні, ризиковані, здебільшого засекречені операції в тилу ворога. Упродовж двох років Вадим неодноразово ризикував життям, щоб врятувати інших, добути розвіддані, зупинити ворога там, де мало хто наважувався діяти. Про його професіоналізм, людяність і мужність говорять ті, хто мав честь служити поруч.
Командири, побратими й ми, його рідні, знаємо, якою була його служба. Вадим не залишав поранених, завжди діяв відповідально, розважливо, відважно. За два роки служби отримав ще кілька поранень, але ніколи не відступив.
Він мріяв працювати в СБУ, мріяв про дім, дітей, мир, — він мав тисячі планів, які зупинила війна.
27 квітня 2025 року Вадим загинув під час чергового бойового завдання в тилу ворога. До останнього подиху залишався вірним присязі, своїм побратимам і Батьківщині.
У нас залишилося двоє малолітніх дітей. І я хочу, щоб вони з гордістю могли сказати: «Наш тато — Герой України».
За життя мій чоловік був нагороджений відзнаками: «Учасник бойових дій» (ветеран війни), «За жертву крові в боях за волю України», «За оборону України», «За бойові заслуги».
Я впевнена, що його відданість, мужність і безкомпромісне служіння Україні заслуговують на визнання — на рівні найвищої державної нагороди.
Він – приклад мужності, честі й людської гідності. Людина, яка мала всі можливості жити цивільним життям, але обрала шлях боротьби до останнього подиху.
Сьогодні я прошу не тільки як дружина, а як громадянка України, мати дітей Героя – гідно вшанувати його подвиг. Його друзі, побратими та командири, переконані, що життєвий шлях Вадима Губара, його героїзм, самопожертва та стійкість варті найвищого державного визнання. Його відданість Батьківщині та загибель у бою — це приклад, який має бути увічнений у національній пам’яті.
Присвоєння звання «Герой України» (посмертно) – це не просто вшанування пам’яті одного з кращих синів України, а й послання всім воїнам, що їхня жертовність і подвиг не залишаться непоміченими.
Це звернення підкріплене документами, службовими характеристиками, висновками командирів та свідченнями побратимів, які можуть засвідчити виняткову роль Вадима у боротьбі за свободу України.
Прошу Вас, пане Президенте, розглянути цю петицію та підтримати ініціативу щодо присвоєння Губару Вадиму Володимировичу найвищого звання – Герой України (посмертно).

З глибокою повагою та вірою в справедливість,
Губар Вікторія Анатоліївна
дружина загиблого воїна, мати дітей Героя

Герої не вмирають. Вічна пам’ять.
Слава Україні. Смерть ворогам!